Ініціація

Хочеш вижити, скороти словниковий запас до дієслів: усвідомити, переварити, оцінити, не впасти, зібратися і довбати, довбати, довбати стіну, яка перегородила твоє життя, аж поки не впаде.

повалити на якийсь диван чи просто на підлогу та зґвалтувати! Нестримно, нахабно і так жорстоко зґвалтувати, щоби більше ніколи йому навіть на думку не спадало вести себе із жінками так… придуркувато.

Плани?.. У мене немає планів! Щоразу, коли намагаюся уявити своє завтрашнє життя, розгойданий людьми білий світ лише знизує плечима з прикрістю, береться пояснювати мені, як би в телевізорі ведуча розтлумачувала глядачам імовірні метеорологічні перспективи: сиди і не рипайся. Який сенс лаштуватися на похід, коли навкруги буревії? Однаково заллють усі маршрути, зруйнують усі стежини-шляхи, викинуть на такий чорний берег, про який ти і гадки не мала! Я не здаюся. Міняю масштаб: нащо мені увесь світ? Мені б рідна хата. А в хаті — війна. Не дає дихати, думати

— Любов — привілей вільних,

Діна з дурнуватою тезою про те, що коли хтось один убиває в собі людину, він уб’є ще багато людей.

Знаю! Прості реальні речі — умитися, щоб тіло стало чистим, іти, аби не сидіти, шукати справи, готувати обіди-вечері, прасувати білосніжні простирадла, викохувати дім до теплого затишку — взялися пестити мою історію, надаючи їй обрисів банального щастя. З безтурботною радістю тягну все те реальне добро в свій світ, наче на нашому човнику, як на Ноєвому ковчегу, місця вистачить усякому краму.

То простіше простого, — відказує дід. — Ви розгублена, бо так і не усвідомили, хто ви є. А якщо ви не розумієте, хто ви, то чому наполягаєте, що ви людина на всі сто?

Після того як ти вб’єш у собі людину, ти вб’єш іще багато людей…

Повіримо в людину. Бо поки люди бояться вірити в себе, не наважуються мислити самостійно. Вони шукають допомоги, виправдання, опіки вигаданих вищих сил. Це ж так зручно: пояснювати свої вчинки чи бездіяльність волею Божою чи втручанням темних сил.

Ми надто мало живемо, аби побачити щось більше, ніж власне життя. Якби людина жила років двісті або триста, то змушена була б розмірковувати про майбутнє. Про долю людства. Та людина думає тільки про власне виживання, тому людство приречене.

Реальність неймовірніша за вигадку.

На світі дуже мало людей.

Блаженніший Любомир Гузар

приреченістю всіх живих — і людей, і тварин — йти і йти, поки є сили

На світі дуже мало людей.
Блаженніший Любомир Гузар

Повіримо в людину. Бо поки люди бояться вірити в себе, не наважуються мислити самостійно. Вони шукають допомоги, виправдання, опіки вигаданих вищих сил. Це ж так зручно: пояснювати свої вчинки чи бездіяльність волею Божою чи втручанням темних сил.

Пір’їна в дупу, Бог у поміч!

.

Пізнаю. Констатую приголомшено: дихаємо одним повітрям, розуміємо одне одного без слів, та любимо різні речі. Мені б музика — як динаміт, кіно — як ніж хірурга, а книжку під назвою «Небо не так уже й високо» читала класі у восьмому: Ромка подарував на Восьме березня. Мої історії — Борхес, Лорка, Маковей. Моя печаль — Кафка. Моє світло — Бабель, може, тому сірі очі Блека сяють мені азартом Бені Крика.

Розгублені жадають казок, а я вже назбирала їх, замісила тісто з уривків випадкових знань, телевізійних новин, сльозливих серіалів і нотаток діда Реформаторського про світ майбутнього, в якому не буде держав, кордонів, всіх нинішніх суспільних інститутів і заборон. Хай мріють, однаково їм там не жити!

Тут підбори жіночих черевичків ніколи не застрягнуть у щілині потрісканого асфальту, а пафосні іномарки ніколи не вскочать у ями, бо тут немає ям: асфальт — моноліт.

Ані зневаги — до тих, хто вартий зневаги.