Павло Скоропадський

Спогади. Кінець 1917 грудень 1918

Повідомити про появу
Щоб читати цю книжку, завантажте файл EPUB або FB2 на Букмейт. Як завантажити книжку?
Йшов четвертий рік світової війни. Втомлений подіями генерал-лейтенант російської імператорської армії Павло Петрович Скоропадський, нащадок старовинної старшинської фамілії, ще не знав, що стане гетьманом незалежної Української Держави. Епоха змін, яку самовбивчо наближали революціонери всіх мастей, перетворилася на апокаліпсис, війну всіх проти всіх, але Скоропадському стало духу взяти на себе невдячну ношу державного будівництва. Спроба закінчилася цілковитим і очікуваним провалом, але окремі починання гетьмана дотривали до наших днів: саме йому Україна завдячує, наприклад, Академією наук. У цих пронизливих спогадах постають буремні роки революції і громадянської війни та особиста драма Скоропадського, який за влучними словами Вячеслава Липинського, став українцем, тільки переставши бути гетьманом. Але, на жаль, було вже пізно: Україну охопив червоний морок з півночі. Коментарі до видання підготували Георгій Потульницький, Владлена Мараєва. Післямова — Ярослава Пеленського, Ігоря Гирича та Георгія Папакіна.
Ця книжка зараз недоступна
642 паперові сторінки

Схожі книжки

Враження

    👍
    👎
    💧
    🐼
    💤
    💩
    💀
    🙈
    🔮
    💡
    🎯
    💞
    🌴
    🚀
    😄

    Як вам книжка?

    Вхід або реєстрація

Цитати

    Olena Sergiivnaцитуєторік
    Что бы то ни было, Украина в той или другой форме будет. Не заставишь реку идти вспять, так же и с народом, его не заставишь отказаться от его идеалов
    petyatanya3233цитує3 роки тому
    не хочу умалять работы служащих других национальностей, но скажу: наибольших противников большевизма я встречал среди украинцев; они соглашались на самые рискованные предприятия, лишь бы не дать большевикам усилиться, и часто это делали с большой опасностью для жизни.
    Олександр Аронецьцитує4 роки тому
    28 апреля мне ничего не приходилось делать, все уже было готово. Я жил в семье Безаков. Супруга его, Елена Николаевна, ярая монархистка, а главное, совершенно не признающая Украины, несмотря на свое гостеприимство, была, вероятно, не особенно обрадована, видя за своим столом такого украинца, как Полтавец, который, в довершение всех своих украинских тенденций, даже остригся так, как у нас стриглись в старину паны, тем не менее, Елена Николаевна была очень любезна даже с ним и лишь поморщилась, когда Полтавец как-то ни с сего, ни с того заявил, что Владимир Святой был тоже украинец и что исторически будто бы доказано, что он никогда бороды не носил, а что бороду ему приделали на его иконах лишь впоследствии из-за великорусского влияния. Конечно, сообщение этого столь авторитетного исторического исследования было совсем несвоевременно, и я постарался переменить разговор.

На полицях

fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз