Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

деякі міста існують тільки для того, щоб хтось мріяв до них потрапити.

Людина – це ж узагалі звичайнісінький і елементарний живий «апарат» із переробки майбутнього на минуле.

Вночі говорити на «ви» якось безглуздо! Ніч – не час для непотрібної ввічливості!

якщо людині нема з ким святкувати свій день народження, значить, ніхто навкруги про її день народження не знає і ніхто цією людиною не цікавиться.

Від неї таке випромінювання йде! Ну, як від Чорнобиля! Мене відразу наскрізь прогріває! Приємно, розумієш!

Таке місто взагалі не могло потребувати допомоги, воно само могло надавати допомогу. І першу, й останню.

людина зазвичай снідає тричі на день, тільки другий сніданок називає обідом, а третій – вечерею. Для різноманітності.

Нехай іде дощ! Хто його тут, у Львові, боїться?

негоже вільній людині кудись поспішати! Якщо людина кудись поспішає – вона вже не вільна.

У кожній радянській пісні чулася конкретність поставленого авторами завдання. У рок-пі-сень не було конкретики, вони викликали тваринний інстинкт радості, відчуття свободи, тремтіння та несподіваність бажань.