Безкоштовно
Тарас Шевченко

Кобзар

  • Татьяна Мазур (Стукало)цитує9 років тому
    Літа мої молодії
    Марно пропадають,
    Очі плачуть, чорні брови
    Од вітру линяють.
    Серце в'яне, нудить світом,
    Як пташка без волі.
    Нащо ж мені краса моя,
    Коли нема долі?
    Тяжко мені сиротою
    На сім світі жити;
    Свої люде – як чужії,
    Ні з ким говорити;
    Нема кому розпитати,
    Чого плачуть очі;
    Нема кому розказати,
    Чого серце хоче,
    Чого серце, як голубка,
  • FVPopadykцитує5 років тому
    Минають дні, минають ночі,
    Минає літо, шелестить
  • paulinckцитує6 місяців тому
    Берлин рушив, а Івася
    Курява покрила…
    Полічили, що достали,
    Встали сіромахи,
    Помолились на схід сонця,
    Пішли понад шляхом.

    [1838, С.-Петербург]
  • dubininad08цитуєторік
    «Літа орел, літа сизий
    Попід небесами;
    Ґуля Максим, ґуля батько
    Степами-лісами.
    Ой літає орел сизий,
    А за ним орлята;
    Ґуля Максим, ґуля батько,
    А за ним хлоп'ята.
    Запорожці ті хлоп'ята,
    Сини його, діти,
    Поміркує, загадає,
    Чи бити, чи пити,
    Чи танцювать; то й ушкварять,
    Аж земля трясеться.
    Заспіває – заспівають,
    Аж лихо сміється.
    Горілку, мед не чаркою —
    Поставцем черкає,
    А ворога, заплющившись,
    Ката, не минає.
    Отакий-то наш отаман,
    Орел сизокрилий!
    І воює, і гарцює
    З усієї сили.
    Нема в його ні оселі,
    Ні саду, ні ставу…
    Степ і море; скрізь битий шлях,
    Скрізь золото, слава.
    Шануйтеся ж, вражі ляхи,
    Скажені собаки:
    Йде Залізняк Чорним шляхом,
    За ним гайдамаки».
  • b2757630531цитуєторік
    Смійся, лютий враже!
    Та не дуже, бо все гине,
    Слава не поляже;
    Не поляже, а розкаже,
    Що діялось в світі,
    Чия правда, чия кривда
    І чиї ми діти.
    Наша дума, наша пісня
    Не вмре, не загине…
    От де, люде, наша слава,

    Слава України!
  • Petrolia Keksцитує2 роки тому
    Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?..
  • Анастасія Черницяцитує5 місяців тому
    ітре буйний, вітре буйний!
    Ти з морем говориш,
    Збуди його, заграй ти з ним,
    Спитай синє море.
    Воно знає, де мій милий,
    Бо його носило,
    Воно скаже, синє море,
    Де його поділо.
    Коли милого втопило —
    Розбий синє море;
    Піду шукать миленького,
    Втоплю своє горе,
    Втоплю свою недоленьку,
    Русалкою стану,
  • paulinckцитує6 місяців тому
    А тим часом старий кобзар
    І с у с а співає.
    Хто йде, їде – не минає:
    Хто бублик, хто гроші;
    Хто старому, а дівчата
    Шажок міхоноші.
    Задивляться чорноброві —
    І босе, і голе.
    «Дала, – кажуть, – бровенята,
    Та не дала долі!»
    Іде шляхом до Києва
    Берлин шестернею,
    А в берлині господиня
    З паном і сем'єю.
    Опинився против старців —
    Курява лягає.
    Побіг Івась, бо з віконця
    Рукою махає.
    Дає гроші Івасеві,
    Дивується пані.
    А пан глянув… одвернувся..
    Пізнав, препоганий,
    Пізнав тії карі очі,
    Чорні бровенята…
    Пізнав батько свого сина,
    Та не хоче взяти.
    Пита пані, як зоветься?
    «Івась», – «Какой милый!»
  • paulinckцитує6 місяців тому
    Несе йому сина.
    Несповита, заплакана
    Сердешна дитина.

    «Осьде воно, подивися!
    Де ж ти? заховався?
    Утік!.. нема!.. Сина, сина
    Батько одцурався!
    Боже ти мій!.. Дитя моє!
    Де дінусь з тобою?
    Москалики! голубчики!
    Возьміть за собою;
    Не цурайтесь, лебедики:
    Воно сиротина;
    Возьміть його та оддайте
    Старшому за сина,
    Возьміть його… бо покину,
    Як батько покинув,
    Бодай його не кидала
    Лихая година!
    Гріхом тебе на світ божий
    Мати породила;
    Виростай же на сміх людям! —
    На шлях положила.
    Оставайся шукать батька,
    А я вже шукала».
    Та в ліс з шляху, як навісна!
    А дитя осталось,
    Плаче бідне… А москалям
    Байдуже; минули.
    Воно й добре; та на лихо
    Лісничі почули.
    Біга Катря боса лісом,
    Біга та голосить;
    То проклина свого Йвана,
    То плаче, то просить.
    Вибігає на возлісся;
    Кругом подивилась
    Та в яр… біжить… серед ставу
    Мовчки опинилась.
    «Прийми, боже, мою душу,
    А ти – моє тіло!»
    Шубовсть в воду!..
    Попід льодом
    Геть загуркотіло.
    Чорнобрива Катерина
    Найшла, що шукала.
    Дунув вітер понад ставом —
    І сліду не стало.
    То не вітер, то не буйний,
    Що дуба ламає;
    То не лихо, то не тяжке,
    Що мати вмирає;
    Не сироти малі діти,
    Що неньку сховали:

    Їм зосталась добра слава,
    Могила зосталась.
    Засміються злії люде
    Малій сиротині;
    Виллє сльози на могилу —
    Серденько спочине.
    А тому, тому на світі,
    Що йому зосталось,
    Кого батько і не бачив,
    Мати одцуралась?
    Що зосталось байстрюкові?
    Хто з ним заговорить?
    Ні родини, ні хатини;
    Шляхи, піски, горе…
    Панське личко, чорні брови..
    Нащо? Щоб пізнали!
    Змальовала, не сховала…
    Бодай полиняли!

    V
    Ішов кобзар до Києва
    Та сів спочивати,
    Торбинками обвішаний
    Його повожатий.
    Мале дитя коло його
    На сонці куняє
  • paulinckцитує6 місяців тому
    Несе йому сина.
    Несповита, заплакана
    Сердешна дитина.

    «Осьде воно, подивися!
    Де ж ти? заховався?
    Утік!.. нема!.. Сина, сина
    Батько одцурався!
    Боже ти мій!.. Дитя моє!
    Де дінусь з тобою?
    Москалики! голубчики!
    Возьміть за собою;
    Не цурайтесь, лебедики:
    Воно сиротина;
    Возьміть його та оддайте
    Старшому за сина,
    Возьміть його… бо покину,
    Як батько покинув,
    Бодай його не кидала
    Лихая година!
    Гріхом тебе на світ божий
    Мати породила;
    Виростай же на сміх людям! —
    На шлях положила.
    Оставайся шукать батька,
    А я вже шукала».
    Та в ліс з шляху, як навісна!
    А дитя осталось,
    Плаче бідне… А москалям
    Байдуже; минули.
    Воно й добре; та на лихо
    Лісничі почули.
    Біга Катря боса лісом,
    Біга та голосить;
    То проклина свого Йвана,
    То плаче, то просить.
    Вибігає на возлісся;
    Кругом подивилась
    Та в яр… біжить… серед ставу
    Мовчки опинилась.
    «Прийми, боже, мою душу,
    А ти – моє тіло!»
    Шубовсть в воду!..
    Попід льодом
    Геть загуркотіло.
    Чорнобрива Катерина
    Найшла, що шукала.
    Дунув вітер понад ставом —
    І сліду не стало.
    То не вітер, то не буйний,
    Що дуба ламає;
    То не лихо, то не тяжке,
    Що мати вмирає;
    Не сироти малі діти,
    Що неньку сховали
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз