Воццек & воццекургія

так сумно весь час бачити лише незрозумілу і незмінну, а від цього ще більш незрозумілу, довколишню дійсність.

Люди швидко звикають до твоєї відсутності. Їх легко переконати, що ти — це хтось інший, схожий на тебе.

У стражданні завжди є сенс. Якщо він є, звичайно.

Де знаходиться шов? де межа? де кордон, котрий би відділяв і захищав тебе від не-тебе? Невже і тут відсутня дискретність, і твоє перетворення, твій поступовий перехід в рухливе повітря, котре ото ти щойно вдихнув, чи в незворушний камінь, куди впираються твої коліна, є таким же плавним і непомітним, як перетікання води у воду?

і як мізерним, нікому не потрібним лантухом лежить в одному з помешкань
одного з будинків
пересічного міста
невеликої країни
скромного материка
твоє змарніле анемічне тіло.