Рілла з Інглсайду

— Випиймо, — проказав він, — за безмовне військо… за хлопців, які почули мелодію Дударя. Вони поклали «своє сьогодення за наше майбутнє»[107]. Їм належить ця перемога.

коли повернуться наші хлопці, за ними йтиме й невидиме військо полеглих. Ми не побачимо їх — але вони будуть тут!

Дивно читати лист від людини, якої більше немає в живих — гірко й солодко, попри біль відчуваючи ще й незбагненну втіху.

Де тепер Кеннет? І Джем, Джеррі, Волтер, і всі інші хлопці, що танцювали попід місяцем на маяку Чотирьох Вітрів того радісного, безтурботного вечора, останнього з веселих та щасливих вечорів, не затьмарених тінню війни? У грязьких шанцях на Соммі, вони чують рев гармат і стогони поранених замість мелодій скрипки Неда Берра, бачать спалахи сигнальних ракет замість сріблястих відблисків на поверхні старої затоки. Двоє з них уже спочило в землі під фландрійськими маками

— Здається, відтоді минула вже сотня років, — зітхнула пані Блайт. — Мовби все те сталося в іншому світі. Війна розколола життя надвоє. Не знаю, яке буде наше подальше існування… але воно так відрізнятиметься від попереднього. Цікаво, чи ми — ті, хто зросли в колишньому світі — пристосуємося із плином літ до світу майбутнього?

Нам не поможуть плачі й намагання ухилитися від обов’язку чи звинуватити Провидіння в наших невдачах. Ми просто робитимемо те, що повинні — хтось полотиме цибулю, а хтось керуватиме урядом. Я засукаю рукави й сумлінно стану до праці. Наші благословенні хлопці пішли на війну, а ми, жінки, пані Блайт, дорогенька, мусимо пильнувати домашнє вогнище й бути мужніми.

Брати, давній приятель і коханий — вони всі пішли і, можливо, уже не повернуться. А мелодія Дударя розляглася по світі й танець смерті тривав невпинно.

— Минув тисяча дев’ятсот чотирнадцятий, — сказав лікар Блайт першого дня нового року. — Він розпочався казковим світанком, проте скінчився кривавим заходом сонця. Що принесе нам тисяча дев’ятсот п’ятнадцятий?

Чи будуть хоробрі наші мужі тоді, як забракне відваги жінкам?

Тими днями по всій країні на поклик Дударя відгукувалися хлопці — заможні й бідні, чорняві й біляві, з вищого й нижчого світу…