Записки українського самашедшого

Політика, строго з грецької, це мистецтво керувати державою. Натомість тільки й чуєш: «політика — це мистецтво компромісів», «політика — це брудна справа», «бардак», «дерибан» і т. д.

Люди вимагають правди — їм сервірують брехню.

Дві людини взаємно мають творити одна одну. Ми руйнуємо, бо руйнують нас.

Олігархи, нардепи, бізнесмени, очільники, кримінальні авторитети, УІР-персони і поп-зірки — ось він, золотий фонд суспільства, його неоціненний скарб. Всі інші — це маса, це посполите тло.

Наш президент, коли зустрічається з народом, — усі його бодіґарди стоять боком і обмацують очима цей народ.
Тільки наші життя, очевидно, нічого не варті. їх охороняють від нас, а хто нас охоронить від них?

«Не залишайте на наступне століття те, що можна зробити в цьому!»

Час неосяжний, коли він категорія Вічності. А звичайний наш час, повсякденний, мигтить-мигтить, його завжди не вистачає. Він летить, мов експрес, не встигнеш озирнутися, а ти вже вчорашній. Пролітаємо крізь події, підбиваємо підсумки на льоту

тепер жорстка конкуренція, не встигнеш — злетиш з конвеєра.

Ціни підскакують як скажені. У Верховній Раді бедлам.

Але що вдієш, реклам тепер більше, як дорожніх знаків, то колись був Ленін на кожному перехресті, а тепер тампакси й снікерси, шоколад «Корона» і презервативи «Дюрекс». Рекламні щити, білборди, мигтючі літери світлових реклам: «Дихай вільно, живи мобільно!» — а чому й ні?