Навіть вітальна промова пані Стельваген була чудовою, та ще й милостиво короткою. Якщо ви не обдарований оратор, дотримуйтеся хоча б одного правила: говоріть мало.
Скоро до входу приїде мікроавтобус, і восьмеро жвавих пенсіонерів вирушать назустріч гарному дню, ховаючи голови в пісок. Підійматимемо їх лише для напоїв і закусок.
Мабуть, девіз цієї маленької групи ображених скнар звучить так: «Як найефективніше ускладнити життя?». Так наче бути старим — це вже не задосить страждань.
Нескінченні потоки прісної балаканини просочувалися звідусіль, наче буйні бур’яни. Бездумні. Беззмістовні. Невблаганні. Стрясають повітря лише для того, аби дати усім зрозуміти, що мовець ще не помер і начебто досі має, що сказати.
За два ліжка побіля свого щойно прооперованого чоловіка сиділа жінка. І цілих півгодини предметом її монологу була вона ж, зокрема її власні болячки. Я вчинив те, чого раніше не посмів би. Я поцікавився в неї: «Може, вам варто помінятися з ним місцями?».
Жодних проблем ні в кого не виявилося. Наші календарі були геть порожні — сьогодні, завтра і решту року. У наших руках весь час світу. Колись ми скаржилися, що все в нас аж надто розплановано, тепер же ми в захваті від того, якщо є хоч якась позначка, окрім зустрічі з лікарем.
Посковзнувся і впав у ванну. Зі значними зусиллями й болем спромігся таки дотягти себе назад до ліжка. Не надто мудра примха — небажання покликати на допомогу. Вас зупиняє якась суміш гордощів і сорому.
Я волів би жити там, де немає жадібності, стогону чи скигління. Із пусканням шпильок я би ще змирився, бо інакше мене би теж виключили.
На схилі своїх літ у мене з’являється стільки справ, що аж чортам тісно!
Старі — мовби ті діти: завжди гублять речі, але в них більше немає мами, яка би їм показала, де пошукати згубу.
Жорсткий закон старечих джунглів: або дивишся ти, або дивляться на тебе.
От тобі й маєш: учора в нас були перші скарги на теплу погоду! Цитую товстуна Беккера: «У Нідерландах завжди так душно!» Лише два дні тому він ще скаржився на холод. Інколи мені хочеться його вбити.
Пережити літо! Навіть якщо воно схоже на осінь.
«Погода така, хоч накладай на себе руки!» — щонайменше тричі вигукував Беккер за чашкою кави. Після того як він сказав це втретє, Еферт промовив: «Я проведу тебе на дах, якщо бажаєш». Водночас він запропонував приглянути за гаманцем Беккера.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз