Безкоштовно
Iван Франко

Boa Constrictor

    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    І Мошко став у Германа дальше за наставника, а хоть Іваниха і Матій удались до суду, щоб перепровадив слідство над винайденим трупом, то хто докаже Мошкову вину, коли його власна совість мовчить? Кого доля засудила на потолочення, той буде потолочений, ніякий суд не видвигне його, хіба він сам видвигнеться. Але се далека-далека історія.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Ех, милі читателі, дальше життя пішло своїм звичайним ладом, – Герман в доброго чоловіка не перемінився. Його милосердний порив під вікном бідної вдовиної хати був хвилевий; хвиля минула, і він мусив знов статися тим, чим зробило його ціле життя – холодним, безсердечним спекулянтом, не зважаючим на стоп нужди і сльози вдовині.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    – Господи, що се таке? – скрикнула перелякана Іваниха, почувши брязк вибитої шиби. Вона озирнулася і зачудуваним оком дивилася на срібло, що котилося в різні сторони по хаті. Що се? Відки тот несподіваний дар? Хто змилосердився над її нуждою і таким чудним способом посилає їй поміч?.. Вона з диву довго не могла прийти до себе. Аж плач дитини потверезив її. Вона вибігла надвір, – але під хатиною не було нікого, тільки швидкий стук людських кроків по улиці показував, куди утікав Герман.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Його тверде серце таяло на вид тої нещасливої жінки, він виразно чув, що, коли вона говорила – сльози тислися до його очей, – важкі, горющі, давно не видані сльози! Він чув і бачив аж тепер, що з нинішнім днем кінчиться для нього старе життя, а завтра настане нове. Він знав добре, що завтрашній день застане його вже зовсім не тим чоловіком, яким застав його вчора. Переворот вершився бистро в його душі, переворот глибокий і сильний. Що мало бути змістом нового життя, який мав бути його напрям, того Герман не знав, над тим не міг застановитися. Та й що йому до того? Коли старий будинок звалиться, коли руїни згорять і спопеліють, то і новий будинок поставити не тяжко. Який будинок? Пощо? З чого? – покаже час, покаже потреба, покаже совість!
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Матій порушився на своїм місці, почувши сю мову.

    – А коли то було, не знаєш? – спитав він. – Коли Іван пішов?

    – Та він вибрався якось вечором на самої покрови. Не знаю, казали другі, що го ще виділи у Кирницького.

    – А потому чи вернув назад з міста?

    – Та щось говорили, що вернув, і гроші, кажут, взяв від пана.

    – А ти го виділа потому?

    – Ні, не виділа.

    – А знаєш допевно, що гроші відобрав?

    – Знаю допевно, бо-м ще сама ходила до пана питатися. Чекаю цілий тиждень – нема. Івана. Я іду до пана, щоби бодай гроші віддав. «Що, – каже, – то ти приходиш по гроші, а твій чоловік іно що вчора ту був і гроші відобрав!» Ще ся розтріскотав па мене! Та й тілько всього!

    Матій слухав тої бесіди з напруженою увагою і, бачилось, укладав щось в голові. Довгу хвилю мовчали обоє.

    – Пропало! – сказав вкінці Матій, важко зітхаючи. – Нема що і згадуватиі Як му ся який лихий чоловік прислужив, то най му Бог відплатит за все! Добраніч, небогої Не плач, не журися, чень-то колись бог дасть добро!

    – Ой, уже! – відказала жінка, заходячися з плачу. – Буде мені добро, але аж на тамтім світі, не туї Бувайте здорові, най вам Бог стокротне відплатит, що прийшли мене, бідну, потішити.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    В хаті, до котрої заглянув Герман крізь вікно, все свідчило о страшній нужді і занедбанні. Тісна хатина з голими, давно не біленими, закоптілими стінами подобала радше на гріб, ніж на людське помешкання. Більшу половину вільного місця в ній забирала глиняна піч з припічком, до котрого припирав дощаний тапчан, застелений соломою і накритий грубою веретою. От і тілько всієї постелі! Ні стола, ні стільця не було. На жердці над тапчаном висіло кілька лахів жіночих, а над тапчаном, на трьох шнурах, дощана, грубо збита колиска. Тілько всієї посуди побачив Герман всередині. На тапчані сиділа молода ще, хоть нуждою і невсипущою важкою працею страшно підточена жінка. На ній була брудна, зрібного полотна сорочка і ще брудніша мальованка, а на голові старий чепець і поверх нього надвержена дірява хустина непевної барви, з-під котрої спадало довге волосся. Вона одною рукою злегка погойдувала колиску, а другою час від часу втирала сльози, що, видно, насилу перлися їй до очей. Герман знав добре тоту жінку – то була вдова по Івані Півтораку. Перед нею, обернений до вікна боком, сидів на припічку старий Матій з невідступною файчиною в зубах.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Пощо Матій питався, коли Іван відійшов від роботи? Чому не хотів говорити нічо більше?.. Сесі мислі насувалися тепер Германові до голови з далеко більшою силою, ніж при виплаті. Він силувався занятися виключно тим ділом, не тикаючим просто його самого, щоб хоть трохи забути все то, що давило і палило його мозок. Він з гарячкою якоюсь почав думати о смерті Івана Півторака, розбирати і розважати всі обставини. Іван мав думку – заробити тілько, щоб міг в Тустановичах купити собі хату і кусень поля, і для того не брав щотижневої виплати, але, живучи враз з жінкою, обходився дуже скупо її власним зарібком, а свій щадив. Нараз Іван пропав десь, а коли його жінка прийшла до Германа допоминатися грошей, що зароби з її чоловік, то Герман увидів, що в книжці видатків стояло виразно записано його власною рукою: «Взяв дня того і того всі гроші». Але Герман дармо напружує свою пам'ять, щоб пригадати собі, чи він платив коли сі гроші Іванові на руку. Можа бути, що Іван взяв їх через руки вірника, як се не газ ріпники роблять. Але що ж виходить із цього всього? Нічого, поки не возьмем на увагу блідості та слабості вірника при оповіданні Матія. Так се значить тоді, що Германів вірник або сам пхнув Івана п'яного до ями, або знав о тім і, може, поділився грішми з забійцею?.. То певна річ, що при трупі не було ніякого сліду грошей. Ах, а Матій же казав, що па покрови бачив, як якийсь чоловік пив з Іваном. Хто був той чоловік? Чому Матій не хотів сього сказати?.. В тім щось мусить бути!..
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Сонний Борислав розкинувся круг нього, мов озеро болота, глини, брудних хат, магазинів, фабрик, недолі і муки. Він знав добре, що вся тота різнородна маса тепер лежить мертва, понята глибоким сном, – а прецінь холодний вітер, що віяв йому просто в лице, так сильно і так болісно разив його нерви, що перед ним немов все довкола колисалось, гойдалось, розрушувалось.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Той мертвий Борислав, котрого всевладним паном, царем він був перед кількома годинами, тепер, бачилось, повставав проти нього.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Він скочив на полотно, і, мов безумний, почав топтати його, плювати на малюнок, здряпувати фарбу нігтями, а далі, приступивши один кінець ногою, хопив за другий і роздер на два кусні, зім'яв їх в клубки і кинув геть, через вікно. Він був немов в пароксизмі, – груди підносилися і опадали швидко, кров стукала о пульси, і перед очима все крутилося, мішалося, щезало. Він убрався і, мов гонений, вилетів на улицю.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Га! Що за думка блисла нараз у Германовій голові! Се не вуж, се безмірно довга, зросла докупи і оживлена чарівною силою зв'язка грошей, срібла, золота блискучого! О, так, се певно так! Хіба ж весь блеск, що б'є в очі від вужевої луски, – хіба ж ее не блеск золота та срібла? А сесі різнобарвні латки на нім, хіба се не різні векслі, контракти, банкноти?.. О, се певно, се не вуж його обводив своїми велетними звоями, а його власне багатство!
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    «Хто винен моїй нужді, моїй грижі?.. Хто немилостивою рукою пер мене чимраз далі, чимраз швидше, хто засліпив мої очі, щоби-м не бачив нічого, а поки не буду на дні безвихідної пропасті? Хто се такий? Хто се такий?..»
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Він прецінь був зразу бідним либаком, він бажав вибитися з нужди, бажав щастя, а щастя – весь світ каже – в багатстві. і того щастя бажав він і бажає донині, за тим щастям гнав найпростішою дорогою.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Тепер аж поняв Герман, який страшний він переступник, він, котрий довгі літа добивався слави твердого, холодного Geschftsmanna, котрий гордився нею, мов найбільшою чеснотою, гордився безсердечністю та нелюдськістю!
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Якими огнистими палящими буквами виринали записані глибоко в його серці вічні закони братолюбства, чесноти та рівності з всіми людьми! Яким безмірним докором гриміли тепер до нього всі суспільні рани, всі пута та тягарі життя людського, котрих він досі так мало чув, про котрі навіть не думав ніколи! «і ти причинився до збільшеня тих ран і доложив свою часть до сего тягаря, що давит братів твоїх!» Суспільна борба, про котру одні балакають з нуди, другі для зиску, треті з ненависті до всього, що людське, чесне, природне, – стала лицем к лицю перед Германом перший раз тепер, в страшній хвилі найбільшого збурення духового, найбільшої тривоги, найтяжчого сердечного болю. Тепер аж поняв він ясно все, що досі морочилося йому, мов сонні привиди. Тепер поняв, чому його серце щеміло не раз в часі найбільших спекуляційних удач, чому грижа якась, якесь невдоволення лягало на його серці за кождий раз, коли по обрахунку з робітниками зрахував докупи тоті надвишки, котрі поуривав їм із тої нужденної заплати, за яку вони ставали у нього на роботу. Тепер аж поняв Герман, який страшний він переступник, він, котрий довгі літа добивався слави твердого, холодного Geschftsmanna, котрий гордився нею, мов найбільшою чеснотою, гордився безсердечністю та нелюдськістю!
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Боже, боже! За що ти покарав мене багатством? За що, за які гріхи затроїв мою кров горющою жадобою грошей?..»
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Поволі-поволі Германові прояснювалося все діло і ставало перед ним в цілій страшній правді. «Мій син перший бажає моєї смерті. Ненавидит мене люто, завзято, як найгіршого ворога! За що? Чи на то ж я працював весь вік, мучився, ссав, дер, щоб тепер не бути безпечним свого житя навіть перед власною дитиною? А моє щастє, котрим я так славився, – де оно? Коли в житю я зазнав єго? Хіба тогди, як ще малим хлопчиною їздив на онучкарськім візку?.. Боже, боже! За що ти покарав мене багатством? За що, за які гріхи затроїв мою кров горющою жадобою грошей?..»
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    На підлозі лежав його Готліб з окровавленою головою… Він вився і харчав в страшнім болю, але з очей його ще не сходила тота затекла злоба, тота ідіотична ненависть, котра блискотіла в них ще в полуднє, скоро прийшов до батька. Герман став над ним, мов оглушений. Він мимоволі глянув в дзеркало і, побачивши себе, залякся. Його лице ціле посиніло від страшного здавлення, білки очей залиті були кров'ю.

    – Ти що робиш, вироде? – спитав Герман по довгій мовчанці, під час котрої Готліб все ще лежав на землі з затисненими зубами і часом тільки кидався судорожно з болю. – Ти що робиш? – питав далі Герман глухим дрижачим голосом. – Чого хочеш?

    – Прокляте на тебе, – прохрипів ідіот. – Грошей хочу, давай сюди!

    – Грошей хочеш? А за що? Нащо? Ти чим заробив на гроші? Ти, може, томився на них ціле житє так, як я? А тепер ще батька берешся мордувати, вироде!

    – Давай гроші, то ти дарую житє, давай!

    – Най прокляте Єгови спаде на твою руку, котра піднялася на батька, і най она всохне, як суха тернина!

    Готліб страшно захарчав, хотів зірватися на ноги, але не мав сили і покотився аж до ніг Германа. Лице його було страшно бліде, він почав кричати з болю. Германа прошиб той крик до глибини, він кинувся до сина, щоб зав'язати йому рану, але Готліб почав битися о підлогу, кидатися і кричати, щоб батько не дотулювався до нього.

    – Пусти мене, не хочу твоєї помочі!

    Надбігла служниця, збуджена гамором, і остовпіла з ляку.

    По довгім шамотанні Готлібові зв'язали хустками руки і ноги, відтак обмили і перев'язали рану і поклали, втомленого, охриплого, ледве живого, на ліжко. Він ще хвилю кричав, але, ослаблий до крайності, заснув швидко, мов дерево.

    Служниця пішла, дрижачи зі страху і зачудування і не знаючи, що се все значить, що сталося з Германом і його сином. А Герман лишився сам в своїм кабінеті.
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Але коли оглянувся, то побачив, що страшенний вуж, той сам Boa constrіctor, що у нього був намальований і котрим він не раз так любувався, – обкручував його своїми дужими залізними скрутелями. Ах, що се він зробнві Пощо ішов в прокляту тінь!.. Герман чув, що його смерть близька. Скорими рухами вуж обвивався круг нього і придавлював його заразом до пня пальми. Холод від тіла гадюки доходив йому до кості, морозив смілість і силу, – він не міг ні крикнути, ні утікати, ні боронитися. Його ноги вже були обпутані і здавлені, мов кліщами. Скрутелі доходили вже до грудей, до шиї. Германові спирає дух в груді, – він чує, що вуж обмотав його доразу, він бачить його голову, його страшенні, демонічним блеском, злорадною утіхою граючі очі якраз протав свого лиця, погляди їх стрітались, і Герман помертвів. Мов ледовими ножами запоров його в груди той гадючий погляді Ось паща змії рознімається широко-широко, мов кровава пропасть, і Герман бачить, як під блискучою лускою корчаться залізні мускули гадюки, щоб послідній раз здавити свою жертву, щоб подрухотати їй кості. Він чує страшенний тиск, лютий біль… Його очі рвуться наверх, створені уста харчать, тіло холоне і мертвіє…
    Anastasiia Kuznietsovaцитуєторік
    Де він? Куди занесла його погоня за щастям?..
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз