Аґата Крісті

Чому не Еванс

Повідомити про появу
Щоб читати цю книжку, завантажте файл EPUB або FB2 на Букмейт. Як завантажити книжку?
  • I NADEJDAцитуєторік
    — Щось ти бліда як крейда, Френкі, — стривожено зауважив Боббі. — З тобою все гаразд?

    — Це макіяж, — пояснила вона. — Готуюся до струсу мозку. Чи ти хочеш, щоб від мене пашіло здоров’ям, коли мене заноситимуть у будинок?

    — Жінки — дивовижні створіння, — схвально підсумував молодик. — Ти схожа на хвору мавпочку.

    — Який же ти грубий! — відказала Френкі. — Так, я піду пороздивляюся біля брами «Мерровей-корту». Вона по цей бік виступу. На щастя, вартівні там немає. Коли Джордж махне своїм носовичком, а я — своїм, можеш заводити.
  • Роман Дьяченкоцитує21 день тому
    Але вбивці завжди входять в азарт. Жадоба до вбивств росте разом із кількістю жертв.
  • Oksanaцитує2 місяці тому
    Боббі, хоч і вважав батька вбогим старим ослом, ставився до нього з великою теплотою. Тим часом превелебний Томас вважав свого четвертого сина вбогим молодим ослом
  • Oksanaцитує2 місяці тому
    — Тепер я знаю, як правильно, — сказав він, хоч нічого не знав.
  • Polina Pavlukцитує6 місяців тому
    одне слово, зробив усе, чого робити не варто

    Угу

  • Polina Pavlukцитує6 місяців тому
    вдарив по м’ячу, і той промчав уперед, здолавши десь
  • ivahvika1610цитує9 місяців тому
    айрон
  • I NADEJDAцитуєторік
    Лист прийшов з Буенос-Айреса, від компанії «Енрікес і Далло», і якщо двома словами, то Боббі пропонували роботу в конторі з платнею тисячу фунтів на рік.

    У перші хвилини молодикові здалося, що це сон. Тисяча на рік! Він уважніше перечитав листа. Там зазначалося, що перевагу віддають колишнім військовим флоту, й натякалося, що кандидатуру Боббі хтось порекомендував (хто, не уточнювалося). Відповіді від нього очікували негайно, і він мав бути готовий вирушити до Буенос-Айреса протягом тижня.

    — Хай йому чорт! — не стримався Боббі.

    — Боббі!

    — Пробач, тату, забув, що ти тут.

    Містер Джонс прокашлявся.

    — Хотів би нагадати тобі…

    Цієї нотації, найімовірніше, довгої, слід було за будь-яку ціну уникнути. Боббі легко вдалося досягнути цього, оголосивши:

    — Мені пропонують тисячу на рік.

    Вікарій стояв, роззявивши рота, бо на мить йому забракло слів.

    «Це збило його з наміченого шляху», — задоволено подумав син.

    — Любий Боббі, я правильно зрозумів: хтось пропонує тобі тисячу на рік? Тисячу?

    — В яблучко, тату, — мовив Боббі.

    — Не може бути, — сказав вікарій.

    Боббі не образився на таку наївну недовірливість. Його власна оцінка вартості своїх умінь не надто відрізнялася від батькової.

    — Вони там, певно, зовсім подуріли, — бадьоро погодився він.

    — І хто ці люди?

    Молодик передав листа батькові. Вікарій, намацавши тремтливими руками пенсне, підозріло витріщився на написане, та все-таки спромігся уважно прочитати. Навіть двічі.

    — Неймовірно, — нарешті видобув він. — Просто неймовірно.

    — Божевільні, — промовив Боббі.

    — О! Хлопчику! — прорік його батько. — Як не крути, прекрасно бути англійцем. Чесність. Ось за що ми боремося. Завдяки флоту наші ідеали знані в усьому світі. Ах, англійські традиції! Ця південноамериканська контора побачила цінність молодого чоловіка, чесність якого лишиться непохитною, а відданість гарантованою. З англійцем завжди можна бути певним, що він гратиме…

    — За правилами, — закінчив Боббі.

    Вікарій недовірливо глянув на сина. Хотів був продов­жити далі, та щось у тоні Боббі здалося йому нещирим.

    А втім, молодик говорив з усією серйозністю.

    — І все ж таки, тату, — промовив він, — чому саме я?

    — Тобто як це чому саме ти?

    — В Англії повнісінько англійців, — відказав Боббі. — Душевних парубків, справжніх джентльменів. Чому з них усіх обрали мене?
  • I NADEJDAцитуєторік
    Боббі переступив з ноги на ногу.

    Якщо вже батько не розуміє, що люди жартують про те, від чого їм недобре, то що ж — батько не розуміє. Такого не поясниш. Коли смерть і трагедія входять у твоє життя, доводиться триматися.

    Але чого ще можна було чекати? Ніхто з тих, кому за п’ятдесят, цього не розуміє. Дивні в них погляди на життя.

    «Думаю, це все війна, — терпляче пояснив собі Боббі. — Вона їх прибила, і вони так і не повернулися до нормального стану».

    Молодикові було соромно за батька й шкода його.

    — Пробач, тату, — сказав він, чудово розуміючи, що всі пояснення — марні.

    Вікарієві шкода було свого сина — він здавався спантеличеним — але також і соромно за нього. Хлопчик не усвідомлював усієї серйозності життя. Навіть його вибачення були бадьорими й нещирими.

    Вони йшли додому, докладаючи нелюдських зусиль, аби знайти виправдання один одному.

    Вікарій думав: «Цікаво, коли вже Боббі знайде собі заняття?..»

    Його син думав: «Цікаво, скільки мені ще тут стирчати?..»

    А втім, вони обидва дуже любили один одного.
  • I NADEJDAцитуєторік
    Боббі, хоч і вважав батька вбогим старим ослом, ставився до нього з великою теплотою. Тим часом превелебний Томас вважав свого четвертого сина вбогим молодим ослом і, маючи в собі терпимості менше, ніж Боббі, постійно прагнув його «виправити».
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз