Бути щасливіше. Сьогодні. Зараз. Завжди

не гнатися ні за грошима, ні за красою, ні за популярністю, а віддати перевагу таким цілям, як особистісне зростання, добрі людські стосунки і солідарність з іншими людьми

Оскільки нам не віриться, що ми й справді гідні чогось хорошого і що воно могло б нам належати, то ми відчайдушно боїмося все це втратити.

У своєму огляді літератури про психологію щастя Соня Любомирські, Кеннон Шелдон і Девід Шкаде демонструють, що рівень щастя конкретної людини зумовлений здебільшого трьома чинниками: «Це генетично обумовлена константа, яка визначає рівень щастя, випадкові чинники, через які ми щасливі або нещасливі, і, нарешті, наші дії і звички, що сприяють нашому щастю або роблять його неможливим». З генами ми нічого вдіяти не можемо, та й над обставинами, за яких нам доводиться жити, ми часто не владні, зате цілком у наших силах змінити звички й рід занять. Як стверджує Любомирські та її колеги, саме третій фактор «відкриває перед нами можливість стати щасливішими надовго і всерйоз». Коли ми взялися за справу, яка править для нас за джерело сенсу й насолоди, це істотно підвищує рівень нашого духовного добробуту.

Психолог Емі Вжесневські та її колеги доводять, що люди сприймають свою роботу трьома можливими способами: як роботу, як кар’єру або як покликання

Наприклад, дослідження психолога Річарда Хекменома доводять, що за певних умов найманий робітник може знаходити більше сенсу у своїй роботі. По-перше, робота повинна розкривати все різноманіття умінь і талантів, по-друге, працівник повинен виконувати все завдання від початку до кінця, а не бути гвинтиком у величезному механізмі, і, нарешті, людина повинна відчувати, що її робота істотно впливає на інших. Якщо менеджер зуміє організувати процес згідно з усіма цими умовами, йому простіше буде збільшити доходи співробітників у загальному еквіваленті.

Наша звичка ставити знак рівності між працею і стражданням — це потужний внутрішній бар’єр, який заважає багатьом людям переживати щастя в навчанні й у прац

Дуже вже дивним і викривальним здається цей парадокс — ми запевняємо, що нам більше подобається байдикувати, ніж працювати, а насправді моменти найвищого емоційного злету відвідують нас саме на роботі. Це парадоксальне явище наводить на думку, що наше упередження проти праці — у наших-бо очах будь-яка праця асоціюється зі стражданням, а неробство з насолодою, — вкоренилося так глибоко, що спотворює сприйняття того, що відбувається з нами зараз. Коли ми регулярно й автоматично, на рівні умовного рефлексу характеризуємо приємні події, які відбуваються з нами на роботі, як щось негативне, то підрізаємо крила власному щастю, адже для того, щоб бути щасливими, ми повинні не тільки відчувати позитивні емоції, а й сприймати їх як такі.

Навчання за типом утоплення — це наочне свідчення, по-перше, того, що прагнення позбавитися страждань є потужною силою, яка спонукає нас діяти, а по-друге, того, що, позбувшись страждань, ми нерідко плутаємо полегшення зі щастям. Людина, голову якої силоміць утримують під водою, потерпатиме від неабиякого дискомфорту і щосили намагатиметься вивільнитися. Якщо в останній момент її голову відпустять, вона хапатиме ротом повітря й відчуватиме щось на кшталт п’янкого полегшення.

За твердженням Абрагама Маслоу, «коли ми зосереджені на вирішенні будь-якого завдання, все в нас і навколо нас влаштовується таким чином, щоб забезпечити максимальну ефективність процесу». Це справедливо в тому разі, коли завдання, рішенням якого ми переймаємося, максимально узгоджується з нашим внутрішнім «я», з нашими доконечними інтересами і найпотаємнішими бажаннями.

Попри те, що більшість таких досліджень трактує гроші як суто зовнішню мету, часом вони перебирають на себе функції внутрішньої мети, — у цих випадках матеріальний добробут хоч і є основним об’єктом наших прагнень, але щастю він не шкодить і навіть допомагає. Серед тих, хто пнеться зі шкури, щоб заробити зайву копійку, чимало людей, яким геть не цікавий матеріальний бік справи; у багатстві для них набагато важливіше те, що воно уособлює в їхніх очах, — винагорода за працю, свідчення їхньої компетентності тощо. У цьому разі заробляння грошей зумовлено радше причинами внутрішнього характеру, наприклад потребою в особистісному зростанні, ніж такими зовнішніми чинниками, як соціальний статус.