Шопенгауер як ліки

Не буває троянди без колючок. Та є багато колючок без троян

— Платон якось зауважив, — втрутився Філіп, — що любов у тому, хто любить, а не в тому, кого люблять.

«Перетворити “так було” на “я так хотів” — ось що я можу назвати спасінням»

Кожний наш подих протистоїть смерті, яка невпинно нас атакує… Зрештою смерть має перемогти, адже це наш жереб від самого народження — якусь мить вона просто грається зі своєю здобиччю, щоб потім її проковтнути. Утім, ми живемо далі з великим зацікавленням та турботою, наскільки це можливо, подібно до того, як видуваємо мильну бульбашку — довго дмухаємо, щоб вона була якомога більшою, хоч і знаємо наперед, що ця бульбашка лусне.

у того, що ми «маємо», є і зворотний бік — те, чим ми володіємо, часто починає володіти нами.

Чому нудьга нас так лякає? Чому ми прагнемо якнайшвидше її позбутися? Бо в цьому стані нас ніщо не відволікає, і невдовзі перед нами постає прихована й неприємна правда про наше життя — нашу нікчемність, марність існування, усвідомлення того, що ми рухаємося до старості, а згодом і смерті.

Молодості властиве розмаїття і радість — почасти тому, що ми видряпуємося схилом життя й не бачимо смерті, яка чигає на нас біля підніжжя з протилежного боку.

та трьох причин усіх нещасть: жаги, ворожості й байдужості.

— Подібно до Шопенгауера, я прагну бажати якомога менше і знати якомога більше.

Більшість чоловіків дозволяють спокусити себе милим личком… природа спонукає жінок показати всі свої принади одразу… і «вразити» чоловіка… та водночас приховує те зло, що в них [жінках] криється: нескінченні витрати, турбота про дітей, непокірність, упертість… вже за кілька років вони стають старими й потворними, повсякчас обманюють, зраджують, проявляють свій норов, дивацтва, перетворюються на істеричок — це справжнє пекло з самим дияволом. Саме тому я вважаю шлюб боргом юності, який доводиться сплачувати на схилі літ…