bookmate game
Василь Стус

Вибране (Vibrane)

Повідомити про появу
Щоб читати цю книжку, завантажте файл EPUB або FB2 на Букмейт. Як завантажити книжку?
  • b5487551543цитує2 роки тому
    Я так і не збагнув
    і досі ще не знаю,
    чи світ мене минає
    чи я його минув.
  • Іринацитує9 місяців тому
    Отож, радій вечірній днині,
    допоки в ребра серце б’є.
  • Ai Kurimaцитує2 роки тому
    * * *
    Попереду нарешті порожнеча
    і довгожданна. Вічність пізнаю,
    даровану годиною лихою.
    А білий світ — без кольору і звуку,
    ні форми, ні ваги, ані смаку —
    розлився безберегою водою.
    Цей бенкет смерті в образі життя
    щасливого відстрашує і врочить:
    устромиш ногу в воду — і помреш
  • Ai Kurimaцитує2 роки тому
    * * *
    Вночі його мучили блохи,
    а те,
    що половина людей земної кулі
    досі ще стогне під гнітом капіталізму,
    не давало йому змоги
    склепити очей.
  • Ai Kurimaцитує2 роки тому
    * * *
    Сповнений почуттям вдячності,
    він захотів переповісти мені
    всю свою історію,
    але виявилось,
    що історії нема.
    І він мусив був обмежитись
    самими словами вдячності.
  • Ai Kurimaцитує2 роки тому
    * * *
    Утрачені останні сподівання.
    Нарешті — вільний, вільний, вільний ти.
    Тож приспішись, йдучи в самовигнання:
    безжально спалюй дорогі листи,
    і вірші спалюй, душу спалюй, спалюй
    свій найчистіший, горній біль — пали.
    Тепер, упертий, безвісти одчалюй,
    бездомного озувши постоли.
    Що буде завтра? Дасть Біг день і хліба.
    А що, коли не буде того дня?
    Тоді вже гибій. Отоді вже — гибій,
    простуючи до смерти навмання.
  • Ai Kurimaцитує2 роки тому
    * * *
    Напередодні свята,
    коли люди метнулися по крамницях,
    виносячи звідти шпроти, смажену рибу,
    шинку й горілку з перцем,
    якийсь дивак, озутий у модні черевики
    (такі тиждень тому були викинули
    в універмазі «Україна» — двадцять два
    п’ятдесят з навантаженням — дитячі штанці
    вісімнадцятого розміру), облився чортівнею
    і підпалив себе.
    О, він горів, як порося, смалене примусом, —
    налетів на людей, що культурно собі стояли
    в черзі за цитринами,
    порозбігались усі, як один:
    від нього так несло смаленим —
    носа було навернути ніяк.
    На щастя десь узялося кілька міліціонерів,
    одразу вкинули його в машину
    і помчали в бік Лук’янівки.
    А черги ми таки достоялись. Аякже:
    що то за святковий стіл без цитрин?
  • Ai Kurimaцитує2 роки тому
    * * *
    То все не так. Бо ти не ти,
    і не живий. А тільки згадка
    минулих літ. Через мости
    віків блага маленька кладка.
    А небо корчиться в тобі
    своїм надсадним загасанням,
    яке ти тільки звеш стражданням.
    Ці роки, збавлені в ганьбі, —
    то так судилося
  • Ai Kurimaцитує2 роки тому
    * * *
    — Досить крові, — продекламував кат,
    коли ще ніж, загнаний мені попід ребра,
    стримів у спині.
    А я подумав, весь скривившись од болю:
    що як він заходиться
    ще й лікувати мене?
  • Ai Kurimaцитує2 роки тому
    * * *
    У цьому полі, синьому, як льон,
    де тільки ти і ні душі навколо,
    уздрів і скляк: блукало в тому полі
    сто тіней. В полі, синьому, як льон.
    А в цьому полі, синьому, як льон,
    судилося тобі самому бути,
    аби спізнати долі, як покути
    у цьому полі, синьому, як льон.
    Сто чорних тіней довжаться, ростуть
    і вже як ліс соснової малечі
    устріч рушають. Вдатися до втечі?
    Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?
    Ні. Вистояти. Вистояти. Ні —
    стояти. Тільки тут. У цьому полі,
    що наче льон. І власної неволі
    спізнати тут, на рідній чужині.
    У цьому полі, синьому, як льон,
    супроти тебе — сто тебе супроти
    і кожен супротивник — у скорботі,
    і кожен супротивник, заборон
    не знаючи, вергатиме прокльон,
    неначе камінь. Кожен той прокльон
    твоєю самотою обгорілий.
    Здичавів дух і не впізнає тіла
    у цьому полі, синьому, як льон.
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз