Гаррі Поттер і келих вогню

Проте кожнісінька версія починалася однаково: п'ятдесят років тому, коли редлівський будинок іще вражав своєю красою, одного погожого літнього ранку покоївка увійшла до вітальні й побачила, що всі троє Редлів мертві.

— Я хочу вам сказати всього два слова, — пролунав у залі його низький голос. — Напихайте кендюхи!

— Знаєш що, Персі? — серйозним тоном сказав Джордж. — Ще трохи — і він знатиме твоє прізвище.

Дивись, це тобі мама накупила на алеї Діаґон. А ще взяла для тебе грошей з твого сейфа… і випрала всі твої шкарпетки

Персі, будь ласкавий, — позіхнув Білл, — заткнися.

радісно заволав Рон, запихаючи Гаррі в долоню цілу жменю золотих монет. — Це за всенокль! Тепер тобі доведеться купувати мені різдвяний дарунок, ги-ги!

Боронь Боже, — звів очі до неба Персі. — Страшно подумати, що станеться з шухлядою для вхідних листів, якщо мене п’ять днів не буде на роботі.

Фред і Джордж, шістнадцятирічні брати-близнюки, могли б подумати, що Гаррі просто злякався.

Та й Гаррі зовсім не прагнув, щоб уся родина Візлів довідалася, що він, Гаррі, нервується через якийсь хвилинний біль.

— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —