Серце гарпії

Відомо: не виживе ані хижак, обтяжений співчуттям до жертви, ані здобич, що прагне побрататися з хижим звіром. У них немає вибору: тваринне знання про друга і ворога не підлягає оскарженню. Ти скажеш: любов, ми подолали ворожнечу любов’ю… Так, нас напучували: люби ближнього, і байдуже, хто він — суперник, друг чи ворог. Любити, безумовно — гідна справа, однак такий гуртовий підхід розмиває знання про іншого, отож, бува, зневажаємо друзів, ображаємо рідних, а любимо чомусь ворогів.

У кожного з нас є свої демони — темні, стидкі переконання, що примушують нас чинити різноманітні капості.

Мріючи, ми артикулюємо найпалкіші бажання, проте тільки раціональна оцінка своїх якостей може перетворити мрію на бачення. І тільки розумний розвиток цих якостей може змусити мрію здійснитися.

Майбутнє значною мірою — категорія контролю, влади над собою, рівно ж як і над іншими. Створити образ майбутнього, пообіцяти його людям, запалити їх баченням перспектив — таке може зробити лише той, хто володіє увагою аудиторії, має владу переконання

А все те — чому? Бо бракує нам розуміння структури, ми не знаємо, що головне, а що — другорядне, отож і хапаємо усе, що дається до рук, аби вимостити світ кольоровими абстракціями, а ще гірше — зробити таку саму мішанину з власної особи. І зрозуміло, відтак, що вчинки наші не тримаються купи. Важко бути послідовним, коли ти сам не знаєш, хто ти такий.

Відомо, як ми формуємо бачення самих себе — ми відслідковуємо реакцію оточення. Нас хвалять — беремо яскраве скельце, нас люблять — ловимо самоцвіти, ненавидять — беремо і цей тьмяний уламок, ану ж пригодиться; і з тим помалу складаємо власний портрет. І все ніби нічого, проте іноді скельця не сполучаються, дибляться гострими краями чи й накладаються, заважаючи бачити обрис.

Зараз часто розводяться про «мозаїчне сприйняття» — світобачення, де відсутня структура, а натомість наявна хаотична сукупність інформації, пов’язаної хіба асоціативно. Таке сприйняття постає з реальності, яку творять мас-медіа, заклопотані не так інформуванням, як розвагою аудиторії. В цьому, звісно, міститься значна частина проблеми. Інша — у тому, як ми оцінюємо самих себе. Чи не бачиш ти, часом, дивлячись на себе, таку точно мозаїку неоднорідних фрагментів?

Скажеш мені — не дивина, народ наслідує владі, а влада завжди була цинічною, рівно ж як і богема — природна опозиція будь-якої норми.

Мрійництво нині не в моді, тоді як цинізмом хизуються, неначе дорогою забавкою

перемога іноді є такою ж травмою, як і поразка…».