Задуха

Вся річ у тім, що якби Ісус сміявся на хресті, або плював на маківки римлян, або робив іще що-небудь, окрім як мовчки страждати, церква — і все з нею пов'язане — подобалось би хлопчикові більше. Значно більше

Усі ці люди, які б'ють себе кулаком в груди і кричать, що хочуть позбутися своїх нездорових позивів до сексу, — ви їх не слухайте. Я маю на увазі: що може бути кращого за секс?!

Я десь читав, що красива жінка — це радість назавжди. Але на своєму власному досвіді я переконався, що навіть щонайпрекрасніша жінка — це радість години на три максимум. Тому що потім вона неодмінно захоче тобі розповісти про свої дитячі травми

у світі, де більше немає Бога, хіба мами не стали для нас новим богом? Останній священний оплот — неприступний і нездоланний. Материнство — останні чари, які ще лишились у світі

скільки разів людина має почути від усіх і кожного, що вона — деспотичний ворог, перш ніж вона вирішить здатись і дійсно стане для всіх ворогом. Я маю на увазі, що чоловічими шовіністами не народжуються, ними стають, вірніше, жінки самі роблять нас шовіністами. Самі

Тепер же вона — цілковито моя, і я не дам їй утекти: померти або видужати. Я просто хочу, щоб поруч був хтось, кого можна рятувати. Щоб поруч був хтось, кому я потрібен. Хто не може без мене жити. Я хочу бути героєм, але не одноразовим героєм. Навіть якщо це означає, що вона назавжди залишиться калікою, я хочу стати для неї постійним рятівником

Колись я гадав, що кожна з них — це щось особливе. Але голі вони всі однакові. І тепер ці зади для мене не більш привабливі, ніж машинка для застругування олівців

Зараз вона така… така, що мені треба терміново подумати про що-небудь страшне. Наприклад, про кошмарну аварію. Лобове зіткнення. Обидві машини — на друзки. Вона така… що мені треба терміново подумати про щось неприємне. Наприклад про братські могили. Інакше я кінчу просто на місці.
Я думаю про протухлу кошачу їжу, про гангренозні виразки, про прострочені донорські органи.
От яка вона красива

— Бунт для мене — це був спосіб сховатися. Критика та осуд створювали ілюзію співпричетності

— Моє покоління… ми тільки сміялися з геть-усього та, як могли, розважались… але ми не зуміли зробити світ кращим, — мовить вона. — Ми тільки судили те, що створили інші. У нас не було часу створювати щось самим.