Хіба ревуть воли, як ясла повні. Книга 2

Робиш, щоб було що їсти; І їси, щоб здужав робити.

Селянин без поля - старець без рук і без ніг.

Яка земля, такі й люди. Вона сита - й вони ситі; вона голодна - й вони роти пороззявляли

Робиш, щоб було що їсти; І їси, щоб здужав робити.

Де се воно видано?! Та й між рідними розладдя пішло… Син на батька руку здіймає; дочка матері ухом не веде; брат на брата встає; сестра з сестрою ворогує; жінка на чоловіка отруту готує… Усі - як подуріли, як показилися! А халамидників, повійниць - скільки!.. А покриток та дівчат абияких!

дочка з Москалем спить, а мати кожухом прикриває…

Вона сита - й вони ситі; вона голодна - й вони роти пороззявляли… Селянин без поля - старець без рук і без ніг. Поле його годує, поле його втішає, на полі він виростає, на полі часом і вмирає… Поле - що воздух: нічим би дихати, якби зостався без його!

Робиш, щоб було що їсти; І їси, щоб здужав робити. Отака-то весела хліборобська доля!

Жаль у материнім серці не має спину, не знає угаву…

Мотря іноді цілу ніч виплаче. Шкода їй Чіпки… кохала ж, ростила, довгих зимніх, коротких літніх нічок недосипляла - рано вставала, пізно лягала… Не задля кого ж? задля його… А він?

Матня одрізнявся од усього товариства і норовом, й окоЖиї* Який завтовшки, такий завбільшки; неповоротний, неохайний. Голова -величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз, ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, і в тому покладав усю свою утіху.

А все люди, все люди… Вони в мене й батька одняли, людоїди; вони мене ще змалечку ненавиділи, з іграшок прогонили, йшли повз хату, одхрещувались… Я малим був, а їсе бачив… За чортеня щита-ли… Я чорт… е-е… Я чорт… над чортами чорт!.. А баба і," учила мене людей прощати, а дід-любити… Дурні! дурні! не стоять вони слова доброго… їх мучити

Лушня був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними усами, з карими веселими очима… Вони так і говорили у його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила - такий балакучий. Папюк собі худощавий, низький, мишастий - справ-ясній пацюк, такий і прудкий, говіркий, співучий - на селі перший співака.

Кров прилила йому в голову;. серце затіпа- лось; на виду зблід, а очі світили, яв у вовка.

З того часу заржавіла січова рушниця, злігся порох, розгубилося креміння. Став Мирін Ґудзь поле орати та хліб пахати, а Марина - сина Івана колихати…

І ніхто другий звір той, як Марина Зайцівна - з піщан-ських-таки хуторів козача дочка.

немолодий чоловік, коренастий, з довгими усами, з закрученим за ухо оселедцем та що він ще довго після того, як оселився, не кидав свого запорозького звичаю - воювання. "Воював,- казав він,- з ляшнею, воював з башею, воював з татарвою, а тепер воюватиму-з звіром!" І дивись: скинув рушницю на

сховала того: коли і як оселився у них захожий січовик Мирін Гудзь

Де був колись бір - стало велике село Бірки; серед ярів та байраків, мов з землі виросли, Байраки - малі й великі; там, де колись на лощині вовки вили та лисиці нори рили,- красується село Вовча Долина. Тоді заснувалися й Піски