Небудь-де

Джулі Лондон «Наплач мені річку»[15]:

Подейкують, — легко повів він, ніби просто збуваючи час балачкою, — що Мерлінів учитель Блез якось написав мотив настільки чарівливий, що він ледь не витрушував монети з кишень тих, хто його почув

Ти любиш котів? — поцікавилася дівчина.
— Так, — відказав Ричард. — Коти мені дуже подобаються.
Анестезії, здається, аж від душі відлягло.
— А що більше любиш, лапку чи грудинку? — спитала вона.

давно помітив, що події — боягузи: вони не трапляються по одній, а натомість набігають зграями й кидаються на нього усі разом.

Іноді цього досить, щоб убезпечити себе, куди б ти не подався. — Тоді вона похитала головою. — Але здебільшого — ні.

— Юначе, — сказав він, — зрозумій таке: є два Лондони. Є Горішній Лондон — той, в якому ти жив — і є Спідній Лондон — Долішнє — населений людьми, що попадали крізь розколини світу. Тепер ти один з них. Добраніч.