Бог Дрібниць

Раптом у ніс йому вдарив дим від сигари (жодних сумнівів тут не було, бо саме такий запах мали колись сигари Паппачі). Велья Паапен притьмом крутнувся, метнув на той запах свого серпа – і пришпилив привида до каучукового дерева, де той, переконував він, нидіє ще й досі. Пришпилений серпом запах, який стікає прозорою, бурштиновою кров’ю і випрохує сигари

Пальці в Рахелі були один жовтий, один зелений, один синій, один червоний і ще один жовтий.

Еста далі мішав свій джем.

Рахель підвелася, бо треба було йти. На неї чекав пообідній сон.

– Ти куди?

– Туди.

Рахель постягувала свої нові пальці і повернула старі, звичайного пальцевого кольору. Не залишилося ні жовтого, ні зеленого, ні синього, ні червоного. Ні ще одного жовтого.

Сович Оуса стежив згори за промаринованою тишею, яка чималим синцем набрякла між близнюками

Навіщо ти веслуєш у джемі? – поцікавилася Рахель.

– Індія – вільна країна, – відповів Еста.

Тут не посперечаєшся

Фабрика була зафарбована у сердитий колір. Усе там було червоне: і солені лайми, і недозрілі манго, і шафка для етикеток, і навіть запилений сонячний промінь (який недолюблював Оуса).

Решту рецепту було написано Естиним новим найкращим почерком. Кутастим, загостреним. З нахилом назад, так, ніби літери не хотіли поєднуватися у слова, а слова не хотіли ставати у речення

Еста думав дві думки. Полягали ці дві думки ось у чому:

а) З ким завгодно може трапитися що завгодно.

і

б) Краще бути готовим

Повітря було важке й аж загусло від вільготи; схоже, ще трохи – і тут зможуть плавати риби.

Роками Амму спостерігала, як плете свою гидотну павутину її батько. З гостями він був просто втіленням чемності й люб’язності, а якщо то були ще й білі, то вже мало перед ними не стелився. Він жертвував гроші сиротинцям і лепрозоріям. Докладав неабияких зусиль, щоб зажити слави вишуканого, щедрого, доброчесного чоловіка. Наодинці ж із дружиною та дітьми перетворювався на страхітливого й підозріливого дебошира, хитрого і підступного. Бив їх і принижував, а вони потім страждали ще й від заздрості друзів і знайомих, адже їм, що не кажіть, пощастило: мають такого чудового чоловіка і батька!

– І я гадаю, Амму повинна вибачитися.

– Скажи, а обов’язково корчити тут з себе плем’я кретинів з якоїсь глушини? – запитала Амму.