Роман про Трістана та Ізольду

Вони вміють гамувати в собі любов, але не злобу.

Швидко зароджується у жінок любов, швидко й ненависть; а неприязнь, раз виникши, триває довше, ніж приязнь.

Котра жінка найпалкіше кохала, та й помститься найстрашніше.

Жіночий гнів — небезпечна річ, і кожному належить його остерігатись!

хто палко кохає, той пізно забуває.

Ганебна смерть тому, хто поранив коня і лишив жити хазяїна!

Хіба ж є слова, щоб ними втішати мертвих? Покайся, Трістане, бо нерозкаяний грішник — то мрець.

Хіба ж є слова, щоб ними втішати мертвих?

Правду кажуть, королево, що жінка швидко міняється; в одну хвилину вона сміється, плаче, любить, ненавидить.

двічі вирвавши мене від смерті, ти маєш тепер право на моє життя.

Швидко зароджується у жінок любов, швидко й ненависть; а неприязнь, раз виникши, триває довше, ніж приязнь.

Хто живе в ненастанній печалі той між людьми як мрець.

— Я бачу річ, що не подобається мені. Націляйся добре, Трістане!

Він став, приготувався, глянув угору й побачив на запоні тінь Гондоїнової голови.

— Хай господь скерує цю

Трістан одтяв йому голову, обрізав кучері, що спадали йому на обличчя, і сховав собі під одежу: хотів він їх показати Ізольді і втішити цим серце своєї коханої.

бо ж часто люди не знають, що речей, які може зробити чарівник і чаклун, досягає також серце, сповнене любові й мужності