Iсторичнi есе. Том 2

Українство, що в Російській імперії даремне мріяло про навчання на рідній мові у народних школах, опинилося віч-на-віч перед проблемами будування держави.

курйоз можна додати, що конституція УНР не знала ні установи голови держави (президента), ні навіть голови уряду (прем’єра). Ким у цьому устрої мала здійснюватися єдність курсу практичної політики країни, залишається загадкою без відповіді.

Конституція УНР не дбала про те, щоб установити стабільну та авторитетну виконавчу владу та незалежну владу судову.

Щодо “соціяльного утопізму”, то суть його полягала не в змаганні до радикальної зміни існуючих у передреволюційній Україні соціяльних відносин.

Якщо мова про явище, що ми його назвали “революційною романтикою”, то маємо на увазі панівний у той час погляд на революцію не як на засіб для досягнення точно означених, реальних політичних цілей, але як на своєрідну самоціль.

Під “народництвом” розуміємо характеристичне для тодішньої української інтеліґенції переконання, що критерієм для оцінки всіх громадських явищ повинні бути інтереси та прагнення народу, при чому під окресленням “народ” розуміли звичайно не, як на Заході, загал населення країни, але тільки найтемніші і найбідніші верстви;

українському рухові цілком бракувало досвіду в областях нормального (в європейському значенні слова) партійного життя, парляментарної та законодавчої практики, адміністрації, дипломатії, військовости й фінансів.

засилля молоді вносило в наші визвольні змагання ентузіязм та духа жертвенности, але разом із цим недосвідченість, студентський догматизм, перевагу темпераменту та сантиментів над розумною волею.

1. Надмірна молодість провідників, що серед них багато мали тільки по двадцять кілька років!

“Ленін каже, що він воює тільки проти України буржуазної, а Україну радянську, робітничо-селянську він визнає; отож поробімся всі комуністами, а тоді Москва не матиме причини, щоб українську радянську республіку гнітити”.