Спалене літо

спитала, чи в мене нема сигарети. Вона вміла питати такі речі зовсім не банально. Але я не курю, Та сигарета в мене є. Я тримаю в кишені одну з її сигарет ще з залитого водою авта. Ми скуримо її разом. Я хотів би покурити після неї. Але вона обов'язково захоче хоч раз затягнутися після мене. Так ми вперше торкнулися губами. Ми таки спалили літо. Тим більше, що до мого берета прилип жовтий листочок. Тепер я спалю свої папери. я попросив запальничку. Лиш напишу ще одну фразу. Хоч пали, хоч не пали — літо є тим, що не забувається. Тепер от палю. Бо вже осінь.

Коли палять літо, є осінь. Буде осінь — буде вона. Вона казала, що буде восени. А це — хіба не осінь.

Добре допомагати жінкам — вони знають, хто їм помагає. Або: добре рятувати мудрих жінок — вони завжди пам'ятають того, хто рятує.

Ми опустилися у своїй відвертості аж до дитинства.

Але що є осінь? Осінь — привид. Або: осінь — привід. Або: осінь — це провід.

Існує мислення, неможливе без запахів. Або: існує мислення, чиїми категоріями є запахи. Або: є такий тип мислення, де думка — запах, запах — думка. Якщо є таке мислення — запашне мислення — мусить бути десь філософія, для якої запах — категорія і положення.

Але тепер я маю роман з вулицею. Або: вулиця фліртує зі мною.

Фрейд би все зрозумів