Життєві сходинки (Початок шляху)

Ще в дитинстві, а потім і в юності довелось мені перечитати оповідання А.Гайдара «Гарячий камінь». Я, не зрозумів тоді двох речей: — Як Івашко міг викотити на гору камінь, такий гарячий, що Гайдар, економлячи сірники, припалював об нього цигарку. І друге: — Чому старий, понівечений життям інвалід, не розбив-таки ту каменюку щоб омолодитися?. Ну, перше я і досі не розумію, тим більше, що раз каменюка сама собою нагрівається до «451° по Фаренгейту», мабуть там відбуваються якісь ядерні процеси з випромінюванням радіації, і краще обходити її десятою дорогою, а не просити дитину закотити ту каменюку на гору… Але казка є казкою, не сперечаюсь. Нехай. А от, друге став розуміти вже в дорослому віці; скоріше за все, той гайдарівський інвалід пишався своїми ранами, бо слугували вони йому якби індульгенцією від репресій і він мав можливість закінчити свій життєвий шлях в колгоспному садочку серед людей, що оточували його теплом і повагою. Якби в наступному житті він ухилився б і від тих барикад, де зламав собі ногу, і від ворожої шаблюки, і від нескінченних боїв за «світле майбутнє»— світила б йому дорога на Соловки, або в Магадан… А пройти ще раз те ж саме по другому колу… Я його вже розумію, а тепер хочу приміряти ту можливість каменя на себе. От задам собі кілька питань: — Чи хочу я побачити і маму і тата молодими, здоровими, усміхненими — звісно хочу! — А поховати їх ще раз? А поховати синочка, сестричку, рідних, близьких друзів-товаришів, дівчинку Тому, так і не відмиту від куренівської глини?… Якби в наступному життєвому колі я б зміг запобігти Куренівській трагедії, винайти ліки від невиліковних хвороб та старості, спинити війну на сході… Тоді б — залюбки! А так, хай буде, як було, хай буде, як буде. Відомий вислів: — чому Ньютон став великім? — Тому, що стояв на плечах гігантів… Нас всіх, щоб ми зросли, хтось мусив підіймати на свої плечі, от і замислився я; а хто ж крім матері та батька брав участь в моєму становленні? Хто направляв і підтримував мене при сходженні крутими сходами становлення? Кажуть, і мурашка може бути вісником, що здатна, навіть, поза нашою свідомістю впливати на наш шлях. Не все, звичайно, втримала моя пам'ять, але я вирішив поділитися з вами, шановні, найяскравішими спогадами. Можливо комусь з вас це буде не лише цікаво, але й корисно. P.S. А ви, якщо й досі курите, але хочете зекономити на сірниках, сходіть до тієї каменюки, щоб прикурити, але не забудьте прихопити дозиметр…