Поштамт

– Леді, біса вам у ребро, чортяку в печінку, звідки я знаю, хто ви така, хто такий я і хто тут взагалі є?

Його ні любили, ані зневажали. Він просто був.

– Слухай, Фей, – сказав я. – Знаю, ти хочеш урятувати світ. Проте чого б тобі не почати з кухні?

і я усміхнувся їй з-поза вогника.
– Океан, – сказав я. – Ти глянь тільки, як штормить, дереться вгору-вниз. А під усім цим громаддям – риба, бідна риба бореться одна з одною, жере одна одну. І ми – як та риба, хіба що ми тут. Один невдалий рух – і ти мертвий

Господь, чи хто там, знай собі створює жінок і викидає їх на вулиці: у цієї дупа завелика, у тої цицьки замалі, ця божевільна, а та психована, ця святенниця, та ворожить на бобах, а ця то бздне, то пердне, у тої ніс великий, у цієї ноги кістляві…

Я показав їй, де розписатися, і дав ручку. Дивився на її груди, на неї всю і думав: як прикро, що вона божевільна, як прикро, як прикро.

Пам’ятаю одного зі старших поштарів, який тицяв собі в серце й казав мені:
– Чінаскі, колись це тебе схопить, схопить тебе просто сюди!
– Серцевий напад?
– Відданість службі. Побачиш. Ти ще цим пишатимешся.
– Хріна з два!

У ТЕБЕ ЗЛО НА ОБЛИЧЧІ НАПИСАНО!
– Наче я того не знав. А тепер дайте мені пройти!