Матера вам не наймичка, або Чому діти це — прекрасно

пам’ятаю, що бути мамою — це важлива, але не єдина складова мого життя. Я щодня повторюю, що мої діти мені нічого не винні. Вони не просилися на цей світ. Це було моє свідоме рішення — народити їх. Вони не зобов’язані виправдовувати мої сподівання та надії. Я не маю права самореалізовуватися через них, вішаючи на їхні голови тягар власних мрії, які не здійснилися, бо мені забракло сили, бажання, сміливості втілити їх у реальність.

А матера — це 1 % затурканості, 1 % здорового похуїзму, 1 % гумору, 1 % самоіронії, 0,5 % лєгантних матюків, 0,5 % таланту локалізувати Артемові носки і, головне, 95 % абсолютної, безумовної, безкінечної любові. До дітей, до себе, до життя. Любові, якої вистачить на всіх, аби-но видержали

У нас є сімейна традиція: збираючись за столом, за вечерею, ми запитуємо кожного: «Який був найкращий і найгірший момент сьогоднішнього дня?». Відповідають усі по черзі.

А матера — це 1 % затурканості, 1 % здорового похуїзму, 1 % гумору, 1 % самоіронії, 0,5 % лєгантних матюків, 0,5 % таланту локалізувати Артемові носки і, головне, 95 % абсолютної, безумовної, безкінечної любові. До дітей, до себе, до життя. Любові, якої вистачить на всіх, аби-но видержали.

Цілую в рота,

Катя Бльостка

Як я хочу, щоб мої діти розуміли, що їм не потрібно цю любов заслужити. Як я хочу, щоб моя любов не стала єдиною важливою любов’ю в їхньому житті…

Як я хочу, щоб мої діти цю любов відчували на кожному життєвому кроці. Як я хочу, щоб вони нею укривалися в моменти, коли хтось говоритиме їм, що вони «недостатньо»… Недостатньо розумні, недостатньо красиві, недостатньо успішні… Ми всі зустрічаємо таких людей у житті, для яких ми — «недостатньо», правда?

Як я хочу, щоб у той момент вони згадали про мене, свою (страшно красіву і не по годам моложаву) матеру, ту, яка їх любить безумовно й безпричинно, для якої їм не треба в космос летіти, щоб бути тими «достатньо»… А згадавши, випростали мужні плечі, усміхнулись і сказали тій людині: «Іди-но ти кібєнімать». Як я хочу їх навчити говорити це в потрібні моменти…

Материнська любов має початок, але не має кінця. Вона — єдина константа в цьому мінливому світі. Вона — те, що дає життя. Вона і є тим, що це життя може зруйнувати. Зрештою, вона — найголовніше, що матиме значення в самому кінці, коли час прощатися, коли час іти.

Ми — це сотні ролей щодня.

Я щодня повторюю, що мої діти мені нічого не винні. Вони не просилися на цей світ. Це було моє свідоме рішення — народити їх. Вони не зобов’язані виправдовувати мої сподівання та надії. Я не маю права самореалізовуватися через них, вішаючи на їхні голови тягар власних мрії, які не здійснилися, бо мені забракло сили, бажання, сміливості втілити їх у реальність.

Я не хочу бути «найкращою мамою», я хочу бути просто хорошою. Мені цього достатньо. Дітям цього достатньо. Саме тому інколи я можу дозволити собі таку розкіш, як бути втомленою, роздратованою, сердитою, надоїдливою і не відчувати за це провини.