Шлях до несвободи : Росія, Європа, Америка

Крах політики неминучості урухомлює інше переживання часу: політику вічності. Тоді, коли неминучість обіцяє краще майбутнє для всіх, вічність ставить одну націю у центр циклічної історії жертовності.

Російська держава не могла бути побудована на концепції Ільїна. Утім ця концепція допомогла грабіжникам змалювати себе як визволителів. Вона дала змогу новим лідерам обирати ворогів і створювати вигадані проблеми, які неможливо розв’язати: на кшталт вічної ворожості занепалого Заходу. Ідея, що Європа та Америка були вічними супротивниками, які заздрили російській цнотливій культурі, була цілковитою вигадкою, яка, однак, створила реальні політики, спрямовані на знищення справжніх досягнень за кордоном, яких російські лідери не могли забезпечити вдома.

Ільїн до найменших деталей поділяв сталінські судження про заразну перверсивність західної культури. До прикладу, він вірив у те, що джаз — це свідома змова, покликана звести європейських слухачів до бездумних танцюристів, нездатних до нормального сексуального зв’язку.

Рецензуючи книгу, яку Ільїн написав 1925 року, Бердяєв зазначив, що «ЧК в ім’я Господнє ще жахливіша, ніж ЧК в ім’я диявольське». Роздуми Бердяєва виявилися пророчими: «Для більшовиків не буде великою проблемою прийняти книги Івана Ільїна. Вони теж думають про себе як про носіїв абсолютного добра та силою протистоять тим, кого вважають лихими».

Ільїн гадав, що дозволяти росіянам голосувати на вільних виборах — це те саме, що дозволяти ембріонам вибирати власний вид. Голосування на таємних виборах дає громадянам змогу думати про себе як про особистостей і підтверджує зіпсованість світу.

Усе починається з тайни і закінчується політикою», — нагадує нам поет Шарль Пеґі. Філософія Ільїна починалася 1916 року з роздумів про Бога, секс та правду, і через століття закінчилася православ’ям Кремля і виправданням війни проти України, Європейського Союзу, Сполучених Штатів.

Фашизм починається не з оцінювання того, що всередині, а з відкидання того, що назовні. Зовнішній світ — це художнє джерело для того, щоб диктатор створив образ ворога. Слідом за нацистським теоретиком права Карлом Шміттом, Ільїн описував політику як «мистецтво виявити та нейтралізувати ворога». Отже, Ільїн розпочав свою статтю «про російський націоналізм» із простого твердження, що «національна Росія має ворогів». Зіпсутий світ протистоїть Росії, адже Росія — єдине джерело божественної тотальності.

Ільїн писав, що російська культура автоматично формувала «братерський союз», куди б не поширювалася російська влада. Ільїн писав слово «українці» в лапках, адже заперечував їхнє окреме існування за межами російського організму. Говорити про Україну — означало бути лютим ворогом Росії. Ільїн вважав доконаним фактом те, що пострадянська Україна буде частиною Росії.

льїн розглядав фашизм як політику прийдешнього світу. У 1920 році, на вигнанні, його бентежило, що італійці дійшли до фашизму раніше за росіян. Він розраджував себе думкою, що натхнення для перевороту Муссоліні черпав у російських білогвардійців: «Білий рух, властиво, глибший і ширший, ніж [італійський] фашизм». Ільїн пояснював, що ці глибина та ширина походили з різновиду християнства, яке вимагало приносити у криваві жертви божих ворогів. У 1920 році, вірячи, що російські білогвардійці в екзилі ще можуть повернутися до влади, він звертався до них так: «Мої Білі брати, фашисти».

Кліше політики неминучості зводиться до того, що «альтернатив нема». Повірити в це — означає відкинути індивідуальну відповідальність за бачення історії і творення змін. Жити так — означає крізь сон брести до вказаної могильної ями в зарезервованому місці на цвинтарі.