Що таке українська література

Словом, я сприймав літературу в дусі гасла чудового футболіста, більярдиста, лінгвіста, журналіста, поета, прозаїка і просто піжона Майка Йогансена: «Мистецтво як лимонад».

Отець-василіянин Олексій Базаринський, який «молитвував і хрестив» хлопчика, назвав його Тарасом, адже 25 лютого за старим стилем Церква вшановує пам’ять знаменитого константинопольського патріарха кінця VIII — початку IX століття святителя Тарасія.

щастя — це спокій і відсутність страждань.

щастя — це спокій і відсутність страждань.

Щоб душа стала світліша: українська класика як запорука змін на краще

Хіба ця настанова не схожа на сковородинську: «Ми створимо кращий світ. Ми створимо день веселіший», — засновану на запереченні «плотяних» ідеалів сучасного йому життя? «Як на мене, — писав філософ, — то нехай інші дбають про золото, про почесті, про Сарданапалові бенкети, про ниці насолоди, нехай шукають народної прихильності, слави, ласки вельмож; нехай одержать ці, як вони гадають, скарби, — я їм не заздрю, аби лиш я мав духовні багатства…»

Згадаймо розчарування Нансена в загальній спрямованості європейської культури, коли почалася Перша світова війна. «Європейська культура, — писав він, — не виправдала надій, вона виявилася трухлявою. Як велике дерево в лісі, вона впала, щойно здійнялася буря. Культура? Та чого вона варта, якщо не приборкує дикого звіра? Не рятує від варварства? Це ж її головне призначення. Без цього вона — полова». А далі Нансен каже: «Має прийти відродження — нова ера з новими ідеалами, коли духовні цінності знову стануть головною метою, а матеріальні — всього лише другорядною, коли нікчемність і посередність не правитимуть світом, а великі уми поведуть людей у високі сфери, коли кожне розумове відкриття, кожну перемогу в царині духа вітатимуть із тим самим захватом, із яким вітають тепер усе матеріальне, коли люди житимуть більш шляхетним, прекрасним і простим життям».

Згадаймо, як у листі до Кирила Ляшевецького Сковорода, навівши рядки зі Сенекових «Моральних листів до Луцилія»: «Добре й рятівне для себе діло робиш, якщо й далі… вперто йдеш до свого вдосконалення. Бо ж нерозумно вимолювати в когось те, що можеш отримати від себе самого… Бог — побіч тебе, з тобою, в тобі! Так-так, Луцилію: десь у глибині нашого єства поселився священний дух…», — вигукнув: «О, Кириле! Чи не здається це тобі громом із третього неба?»