Скарбниця української класики : збірка

Тут думок, як пiску в морi, а ти з чортзна- чим причепилась

Отаке-то на сім світі
Роблять людям люде!
Того в’яжуть, того ріжуть,
Той сам себе губить…
А за віщо? Святий знає.
Світ, бачся, широкий,
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.

Обiцянка — цяцянка, а дурневi радiсть.

тебе загрiбати докупи, в однi руки… Приобрiтав би тебе без лiку. Легко по своїй власнiй

Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко! Як радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки…

Після того було молоко. Білий пахучий напій пінивсь у склянці, і, прикладаючи його до уст, я знав, що то вливається в мене м’яка, як дитячі кучері, вика, на якій тільки ще вчора цілими роями сиділи фіолетові метелики цвіту. Я п’ю екстракт луки.

Ви дивитесь на мене з докором — і ваша правда. Знаєте, я раз читав, як вас повішали цілих дванадцять… Цілих дванадцять… і позіхнув. А другий раз звістку про ряд білих мішків заїв стиглою сливою. Так взяв, знаєте, в пальці чудову сочисту сливу… і почув в роті приємний солодкий смак…

думаю? Я думаю про щось чуже, стороннє,

Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной. (Одійшла).

цього не знаєш — це з фiзiкi.