Товаришки

Статечний, здається, чоловік трапився, хоч принаймні не німець, не пройдисвіт який!

Корнієвич цілував кожний окремий пальчик на її руці, що нібито означало, що і він трохи заспокоївся.

А Кузьменко дурниці провадить! Штучність, літературщина, признаю саму тілько народну мову... Що за узька народність, що за узький націоналізм! Се — понижати свою народну гадку, обрікравши її стояти вічно лиш на одному ступні первісному! І коли так судить об мові, то треба те ж саме розважати й у всьому: значить, і хисту національного не треба розвивать,— ні музики, нічого,— нехай буде все тільки на ступні первіснонародному; Начить, і науки не посувать, досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця! З таким націоналізмом можна тільки закиснути на місці... Ну, бери елементи народні, не цурайся їх, але утворюй з них якомога ширшу, кращу будову — і се піде на користь тому ж самому народові! Нащо ж одрізнять його непереступною лінією від інтелігенції, котра пішла вперед? Ні, той кузьменківський націоналізм в найліпшім разі може привести лиш до плачу над лихою долею, над тим, що минуло й минає. Не плакати треба і не топтатися на однім місці, котре йде з-під ніг, а діло робити!

Обідали тут ще з меншим ладом, ніж закусувано у Брагових. Теж якось не йшло в душу.

досить гарне, хоть уже й не дуже-то свіже сопрано виводило:

Я мастіку зажгла,

Я цветов нарвала,-

Пріхаді на свіданьє любві!!

Дивіться лишень, Маріє Петрівно, отеє зовсім Лука Васильович!

— Ет, уже ви, Катерино Пантелеймонівно, завжди щось таке видумаєте! — одповіла господиня, махнувши рукою й не дивлячись у книжку.

Та подивіться ж бо, коли не похоже! Нестеменнісінько Лука Васильович! І голова така, й ніс зовсім такий! Чистий Лука Васильович! Дивись ти, ще й кийком підпирається. Чудасія!..