Троща, Василь Шкляр
Книжки
Василь Шкляр

Троща

Читати
«Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом, і продовжують боротьбу, як і раніше. Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста, свобода й неволя… Перед його очима знов розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника… («Troshha» — roman pro UPA, pro peremogu ljudini nad obstavinami і nad soboju. Sam avtor kazhe, shho kniga napisana dlja togo, abi pokazati svіtovі, shho ukraїncі ne zmirilisja z rezhimom, і prodovzhujut' borot'bu, jak і ranіshe. Dlja golovnogo geroja, vojaka UPA, vіjna vzhe minula, prote borot'ba ne zabulasja. Ta raptom vіn bachit' na cvintarі nedavnju mogilu svogo bojovogo tovarisha, і spogadi narinajut' na n'ogo z novoju siloju. «Svoї» і «chuzhі», druzhba ta rozbrat, kohannja і zrada, pomiluvannja j pomsta, svoboda j nevolja… Pered jogo ochima znov rozgortajut'sja boї ta trivajut' dopiti, postajut' oblichchja rіznih ljudej, ta nіjak ne z’javljaєt'sja lichina zradnika… )
337 паперових сторінок

Враження

Микола Українець
Микола Українецьділиться враженням3 місяці тому
👍Раджу
🔮Мудра
🚀Неможливо відірватися
💧Зворушлива

Дуже цікаво, варта уваги книга.

Олічка Мудрик
Олічка Мудрикділиться враженням7 місяців тому
👍Раджу
🔮Мудра
💡Пізнавальна
🎯Корисна
🚀Неможливо відірватися

Супер! Мені сподобалось!!!!

ivanwvagro
ivanwvagroділиться враженням9 місяців тому
👍Раджу
🐼Добра
💧Зворушлива

Не міг відірватися

Цитати

Микола Українець
Микола Українецьцитує3 місяці тому
свобода — не повія, яку можна комусь подарувати. Це така дорога
Чвыков Сергій
Чвыков Сергійцитує6 місяців тому
Тож я, як рівний серед рівних громадянин цього славного міста, де ще не погасла козацька іскра, плив залюдненим хідником назустріч щастю, якого брав точнісінько стільки, скільки міг завдати на плечі, і мені подобалися неонові ліхтарі на високих бетонних стовпах, подобалися освітлені вітрини магазинів, радували око дерева, що стояли в молоденькій зелені, як у диму, і лоскотав душу свіжий легіт з боку Дніпра, що пах гіркуватим шуваром; мені подобалися люди, які ще здатні були палити ленінські кімнати напередодні партійних з’їздів і приймали у свої трудові колективи харцизяк із руками по лікті в крові; особливо мені подобалися тут надзвичайно чисті урни, оскільки перехожі на ходу жбурляли в них сміття, недопалки чи, вибачте, навіть харкали, але ніколи не влучали в ціль, і тому ці урни були чистішими за нагородні кубки ударників комуністичної праці, авжеж, вони були майже стерильні; мені подобалися розхристані довгочубі молодики в гостроносих мештах, а ще більше дівчата в куценьких димках69, пишногруді молодиці й сухенькі бабусі, що стояли на розі з пучечками пролісків у тремтячих руках — купіть, усього за десять копійок! — не подобалися лише телефони-автомати, які працювали через один і глитали двокопійчані монети, не з’єднуючи з абонентом, я лише з третього разу додзвонився до Стефи, і, коли вона вийшла мені назустріч, еге, Стефа, Стефочка, Стефця, Стефуня, у тому дивовижному капелюшку, в якому, цілком можливо, ходила в Бережанах ще за Польщі її бабця, зводячи з ума-розуму, ймовірно, самого автора «Мазепи» Богдана Сильвестровича Лепкого, красива панна з Поручина, біля якого ми в одному бою заскиртували понад сотню більшовиків, а потім мене, тяжко пораненого, ніс на плечах Дзідзьо, благаючи, щоб я обзивався, бо йому буде прикро, коли виявиться, що витратив стільки сили на мерця, і він ніс мене, спотикаючись, ледве тримаючись на кривих ногах, і тихенько співав ніколи не чуту мною пісеньку «Вітер трощу гойдає, чайка гніздечко звиває…», так ось, коли Стефа вийшла мені назустріч, вона була така красива, що я ледве не задихнувся від щастя, адже щастя — це, крім усього, така небезпечна річ, якою можна і надірватися.
Максим Зікранець
Максим Зікранецьцитуєторік
свобода — не повія, яку можна комусь подарувати. Це така дорога пані, котру не купиш, не продаси і тим більше не виміняєш. У неї одна ціна. Кров. Ця гонорова пані не п’є шампанського, вона воліє лише крові.

На полицях

Книги по-українськи, Natalia Lyhach
Українська література, Maria Levko
Мамина, Татьяна
Татьяна
Мамина
  • 158
  • 5
Хочу прочитати, sonaschnuksofia
sonaschnuksofia
Хочу прочитати
  • 73
  • 1
Те, що цікавить... І не лише., Vaanya.Koval
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз