Знищ мене

Я живу у світі порожнечі.

– Ти і я, Джульєтто – разом? Нас не зупинити.

Вона ходяча зброя серед людей», – говорили вчителі. «Ми ніколи не бачили нічого подібного», – говорили лікарі. «Її треба забрати з вашого дому», – говорили поліціянти.

«Та будь ласка», – говорили мої батьки. Мені було чотирнадцять, коли вони нарешті мене здихалися. Коли вони відступили й дивилися, як мене волочать геть за вбивство, яке я не знала, що можу скоїти.

Моїм батькам і чоловікові,

бо, коли я сказала, що хочу торкнутися Місяця,

ви взяли мене за руку, міцно пригорнули й навчили літати

змушує моє серце калатати.

Але неможливо перемогти силу тяжіння, коли ніхто там, нагорі, не хоче подати тобі руки

За сімнадцять років ніхто так не вимовляв моє ім’я.

Сонце немов не надто уважні батьки, які помічають лише те, що видно.

Я хочу йому вірити. Я не вірю йому.

Вони говорять, колись трава була зеленішою.