Далекі близькі

«Мій зовнішній вигляд не відповідає тому, що в мене всередині»

Він декілька разів зіставляє себе з хамелеоном: з істотою, здатною змінювати свій колір і свою ідентичність. «Коли ви кладете його на червоний килим, він стає червоним; коли на зелений — він стає зеленим; коли на блакитний — він стає блакитним. А коли ви кладете його на шотландський кілт, він божеволіє».

аутодафе своєї суб’єктивності, спалення свого «я».

Неперевершений трагік, а радше трагікомік, який веде свою партизанську війну проти смерті, дивом уникає її кілька разів, але сам добровільно йде із життя — не від утоми чи депресії, не від страху життя чи хвороби і навіть не від кохання, а просто тому, що «все сказав».

Ґюстав Флобер став ­великим письменником саме тому, що переконав себе й інших, що Ґюстава Флобера не існує.

Ґюстав одужає від опіку, але не від епілепсії: у цій заочній несвідомій битві він вийде переможцем.

За його власною легендою, саме Афінаїда, двад­цятилітня шанувальниця, його врятувала. «Вона прийшла, захопила мене, огорнула мене теплим випромінюванням своєї магнетичної душі, і я уникнув ночі могили, я знову ожив...»

Історик робить те, що Гофмансталь потім вимагатиме від поета, а Беньямін — від філософа: «Читати те, що ніколи не було написано».

«Кожна смерть залишає за собою маленьку річ, пам’ять про себе, і просить, щоб ми про неї піклувалися»

«Бертело сказав одну річ щодо хімії, дуже плідну річ: “Ми знаємо лише те, що ми перетворюємо”.