Українська драматургія. Золота збiрка

Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневi достанеться орудувати надо мною? Так такий-то йолоп наругається над моєю русою косою? Що менi у його багатствi? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю i борщу, i усякої страви, та як воно буде розведено моїми слiзоньками, чи пiде ж у душу? Буде i одежа хороша, i постiль бiла, та коли стiна нiма, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексiєм пiшла б на край свiта, старцевому сухаревi буду рада, з калюжi водицi нап’юся, аби б вiн, мiй милий, мiй голубонько сизий, мiй Олексiєчко, менi подав! Коли ж горе i бiда постигне, то аби б вiн був бiля мого серденька, вiн не дасть менi сплакнути; а як приголубить мене, то i усю бiдоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его, поет.)

Хусточко ж моя шовковая!

Чи на те ж я заробляла,

Щоб нелюбу, та й немилому,

Та її я почiпляла?

Хусточко моя шовковая!

Обiтри мої слiзоньки!

Нехай же, нехай же вiд них

Полиняють квiтоньки!

Хусточко моя шовковая!

Прийшлось тебе заховати.

З плiточкою та i дротяною

Тепер треба привикати!

Хусточко моя шовковая!

Не доставайся ворогу.

Покрий мої яснiї очi,

Як я ляжу у гробу!

Пані Корецька. Заждіть, заждіть — будете тікати, аж галіфе буде труситися. Вони вам покажуть!.. (Злорадно сміється.)

Пані Корецька (починає говорити більш до стін, ніж до Корецького). Поначіплював орденів — подумаєш, який герой! З панночками всі ви герої, а на позицію вас і чорт не випре… Герої… А ще й собі: Петлюра такий, Петлюра сякий! — Ось заждіть — він вам покаже, який він.

Та як же? Я дама, я інтелігентная женщина, а він… (Придивившись до обличчя чоловіка, з огидою плює.) Тьфу, яка гидка пика! Хоч би вмився, або що… (Починає сердито, мовчки ходити по кімнаті, жестикулюючи руками.)