Ігри, у які грають люди

одиночне ув’язнення є одним із найстрашніших покарань навіть для ув’язнених, загартованих фізичною жорстокістю

як минуле впливає на людей — дехто дозволяє йому вирішувати, ким вони є, а дехто робить його частиною майбутнього.

К. Стейнер наголошує, що ігри — це демонстрація сили погладжувань, які необхідні для психологічного виживання дорослих, але яких зазвичай бракує через збої в соціальних та внутрішніх правилах, що не дають людям вільно спілкуватись.

минуле впливає на людей — дехто дозволяє йому вирішувати, ким вони є, а дехто робить його частиною майбутнього

Розваги формують основу для вибору знайомих і можуть призвести до дружби.

Наприкінці вечірки кожна людина матиме певних обраних гравців, про яких їй хотілося б дізнатись більше, а всіх інших вона відкине, незалежно від того, як уміло та приємно кожен із них поводився у розвазі

Гра — це тривалий ряд додаткових прихованих транзакцій, що прогресують, до чітко визначеного, передбачуваного результату.

Беручи до уваги розширений сенс, «погладжування» можна використовувати у розмовній лексиці на позначення будь-якої дії, що натякає на визнання чужої присутності.

У прикладі з Джонні та його матір’ю мати діяла в межах Я-станів Дорослого та Матері, а Джонні – Дитини. Якщо повторювати цю гру знову і знову, існує небезпека, що, зростаючи в атмосфері докорів, Джонні може вирости стурбованим через принизливе становище, що є результатом догоджання, перешкожання чи брехні людям, які мають владу. Тобто він не зможе адекватно використовувати свого Дорослого та Батька.

Ми б сказали, що мати грала в гру «Попався, сучий сину» (ПСС). Однак варто зазначити, що вона виставила сина винуватим та вдарила його ненавмисно. Навпаки, вона дуже засмутилась. Джонні у свою чергу грав у гру «Вдар мене». Якби він сказав «Я це зробив», гра б не розпочалась.

Кожна взаємодія має дві частини: стимул та реакцію.

Якщо одного разу визначити Я-стан, його легше визначити знову. Така концептуалізація дає нам можливість описати взаємозв’язок між Я-станами індивіда та різних людей.

Що ви бажаєте змінити? І як ми дізнаємось, що ви це зробили?

Кожна соціальна верства має власні ігри.

Розваги відбуваються у соціальних і часових матрицях різного ступеня складності, а отже, різняться за складністю.

Істотною та аналогічною особливістю як процедур, так і ритуалів є те, що вони стереотипні.

Із точки зору психології, ритуал є стереотипним рядом простих додаткових транзакцій, запрограмованих зовнішніми соціальними силами.

Зворотне правило полягає в такому: спілкування розривається, коли відбувається перехресна транзакція.

Вічна проблема людини полягає у тому, як структурувати свої години неспання. У такому екзистенціальному сенсі полягає функція соціального життя в цілому — це взаємодопомога в цьому проекті.

Усвідомлення означає здатність бачити чашку кави і чути спів птахів по-своєму, а не так, як навчили. Можна припустити, що зір та слух у дорослих і немовлят функціонують по-різному [1] і що в перші роки життя вони несуть більше естетичних, але менше інтелектуальних вражень. Маленький хлопчик бачить і чує птахів із захопленням. Тоді «хороший батько» вирішує, що повинен «розділити» ці емоції з сином та допомогти йому «розвиватись». Він каже: «Це сойка, а це горобець». З моменту, коли хлопчик починає замислюватись, де сойка, а де горобець, він більше не бачить та не чує птахів. Він повинен бачити й чути їх так, як хоче його батько. Батько має хороші наміри, адже мало хто може дозволити собі жити, слухаючи спів птахів, і що швидше маленький хлопчик почне свою «освіту», то краще. Можливо, він навіть стане орнітологом, коли виросте. Однак лише невелика кількість людей усе ще можуть чути й бачити по-своєму. Більшість представників людської раси втратила здатність бути художниками, поетами чи музикантами, адже вони не можуть безпосередньо бачити та чути, а змушені отримувати інформацію з інших вуст. Відновлення цієї здатності ми називаємо «усвідомленням».