Сергій Жадан

Anarchy in the Ukr

Повідомити про появу
Щоб читати цю книжку, завантажте файл EPUB або FB2 на Букмейт. Як завантажити книжку?
will b.цитує24 дні тому
можливо, я просто мусив би заповнити якусь просторову прогалину, яка за моєї відсутності втягує в себе чимраз більше чужого кисню, чужого світла, створюючи протяг у цупкому шитві світопорядку
will b.цитує24 дні тому
Іноді ти просто мусиш прислухатися до власних химер, до своїх внутрішніх голосів, принаймні до найсимпатичніших із них, іноді необхідно скористатися з їхніх порад, наприклад коли вони нашіптують тобі: ану ж, поїдь, ти ж там жив свого часу, ти ж там виріс, ну, може, не зовсім там, але яка різниця, спробуй ще раз вибратися з тих западин, подивимося, чи стане тобі духу, чи стане тобі пам’яті — відновити всі ці маршрути, які дивним і неймовірним чином наклалися на твій персональний досвід протистояння; іноді варто випустити на прогулянку всіх своїх демонів, котрі й без того вилітають щоночі з твоїх легень, як поштові голуби з кліток, лише їм відомими маршрутами.
will b.цитує25 днів тому
Та і з сексом серед міліціонерів треба ще подумати, від сексу бувають діти, нащо нам стільки міліціонерів?!
Foggy Martцитуєминулого місяця
життя виглядає куди привабливіше, коли починаєш його змінювати під себе,
b4643540783цитує4 місяці тому
Років десять тому я часто їздив цим потягом без квитка, потрібно було лише вирахувати перевірку квитків провідниками в сусідніх вагонах, перевірка ця, ясна річ, не могла бути синхронною, хтось обов’язково відставав, і потрібно було лише перейти з одного вагону до іншого, а потім повернутися назад. Відтоді мало що змінилося: та сама публіка, ті самі відчайдушні обличчя, ненав’язливий виробничий драйв залізничників, наскільки я знаю, серед них найвищий відсоток венеричних захворювань, ну я думаю — стільки пити.
b4643540783цитує4 місяці тому
Коли б хто мене розпитав, я багато міг би розповісти про клофелінщиць із купейних вагонів, які зістрибували на переїздах зі щойно здобутими в ресторані лопатниками й печатками з червоного циганського золота, про зеків, які, відкинувшись, повертались додому й поїли всіх навколо бодяжною польською горілкою, про стажерів-провідників, які впивалися, ще не від’їхавши як слід від перону, і мені доводилося відчиняти двері, аби впустити нервових опівнічних пасажирів на якійсь безіменній шахтарській станції, одним словом, коли б хто запитав мене про повсякденне життя й героїчну працю моїх співвітчизників, я б, звісно, йому розповів, та менше з тим.
Илья Костинцитує6 місяців тому
Крім чотирьох шкіл є стадіон, банк, контори й елеватор. Ну, це вже традиційно. Господь заснував ці містечка й побудував у кожному з них елеватори, давши заповідь, мовляв, чуваки, ось вам елеватори, беріть, фігачте — це все, що від вас вимагається. Пам’ятаю якийсь путівник по Луганській області, яка тоді ще нормально називалась Ворошиловградською, там навіть на обкладинці було зображено вантажівку з пшеницею під елеватором. Чомусь урізалося в пам’ять. Хліборобні райони, наповнені збіжжям і молоком, парадайз для всіх фашистських загарбників. Так, поїхали далі — кілька кінотеатрів, гуртожитки петеу, ремонтний завод, залізничний вокзал. На вулицях багато піску й абрикосів, абрикоси падають у пісок, їх навіть не підбирає ніхто, цілі вулиці, засипані абрикосами, так і дивишся, щоб не наступити на них і не зробити боляче. З видатних громадян, якщо не рахувати парт
Barys Barysauцитуєторік
Про настрої в місті говорять із неприхованою гордістю — учора, мовляв, була спроба організувати проросійський мітинг, але мітингувальників одразу ж оточила значно більша кількість «проукраїнськи» налаштованих громадян, «сепаратисти» просто розійшлися.
Barys Barysauцитуєторік
Лу Рид міг як ніхто інший розповісти, наскільки безнадійними бувають обставини навколо нас, міг пояснити, як вижити і як не впасти у відчай, коли втрачаєш друзів, коли твої друзі не витримують твого побутового драйву, не витримують того темпу, який ти задаєш, не витягують до рівня твоєї відірваності й асоціальності, зістрибують на ходу з підніжки вагону, який ти перед цим довго й наполегливо розганяв.
Маринка Федотовацитує2 роки тому
анплакт Нейла Янга й пили гівняне американське пи
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
найлегше проводити на рівні ритму, ретельно й цілеспрямовано, за моєї пасивної участі та номінальної присутності — вони запускають свої ріжки й волинки, і я обов’язково маю приєднатись до великої системної мережі перетравлювання музичних звуків, до наскрізної, підшкірної моделі функціонування звуку як агресії, звуку як форми моєї психічної залежності, голосу як подразника всіх болючих, відкритих і незахищених ділянок мого тіла. Музика — це більш-менш ритмізована загроза моїй свободі, моєму апетиту й усім моїм внутрішнім процесам, з процесом травлення включно. Вони знають мої слабкі місця, вони слідкують за моїми основними маршрутами. Голосами й барабанним боєм вони заганяють мене у відведені для мене рамки, у приготовані для мене заповідники, знаючи, що я скоріше зреагую саме на голос їхніх радіозаставок, ніж на голос власної пам’яті. Для них найгіршою й найнебезпечнішою може бути лише моя самоізоляція, ізолювання від їхнього радіоефіру, виключення себе з цієї системи звукового кровообігу. Вони бояться втратити зі мною зв’язок, бояться не мати до мене доступу, вони починають панікувати, коли я зачиняюсь удома, вириваю антену з радіо, пе
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
Так чи інакше все зав’язується на музиці — і твої знайомства, і твої шкідливі звички, і те, як ти поводишся в ліжку, і те, за кого ти голосуєш на виборах, і чи голосуєш узагалі. Музичний формат є насправді форматом поведінковим, це тобі лише здається, що ти вибираєш музику, вибираєш одяг, шукаєш собі роботу, перемикаєш канали телебачення, зупиняючись на чомусь для себе цікавому. Ти занадто довіряєш власним почуттям, власній інтуїції, яка тебе щоразу підводить, і ти просто не усвідомлюєш, що насправді це канали перемикають тебе, що насправді це то
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
яка мені подобається, мою, чорт забирай, музику. Я б теж хотів мати власну станцію, я крутив би там лише те, що подобається мені, щороку я звертався б до потенційних слухачів із проханням скинутися на пенсію податковому інспектору, ходив би зранку з кварталу в квартал, від дверей до дверей, говорячи: «Привіт, я той самий чувак, який крутить для вас кльову музику, мене знає Бьордон, можете чимось мені допомогти?» Кожен із них мав би своє персональне право послати мене подалі, кожен із них мав би чудесну нагоду цим правом скористатися.
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
Нікому ніколи не подобалась музика, яку я слухаю. Крім мене, ясна річ. Музику я намагаюся слухати вдома й без свідків, мене розриває від образи й розпачу, коли хто-небудь підходить і вимикає музику, яку я слухаю,
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
Палац піонерів був зовсім поруч, як жорстоке заперечення всіх наших дитячих наївних уявлень про світ — саме тоді, саме тієї осені я почав нарешті розуміти, що ніхто, ніхто й ніколи, ніде й ні за яких обставин на мене не чекає, немає жодної гавані, будь я хоч тричі поганином, будь я героєм вермахту, ніхто не готує мені теплу постіль, ніхто не дивиться у вікно, шукаючи у вуличній темряві мій силует, мені просто немає куди йти, єдине, що я направду можу вчинити, — це лишитися, лишитися раз і назавжди там, де я є, там, де мені було так погано, там, урешті, де я вижив, не давши собі здохнути на жорстоких, вогких і чорних від фарби пачках із газетами, що пахли нічними страхами й типографським свинцем.
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
Мені здавалося, що я знаю про вініл усе, хоча я не знав нічого — моє знання підмінялося моєю любов’ю, моєю запеклістю, а цього, як виявилося, надовго не вистачає.
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
У мене були свої рахунки з суспільством — воно мене не розуміло, я йому цього не забув.
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
потрапив, — це вже не пригода і не цікавий випадок, це твоє життя як воно є — без прикрас і зайвого пафосу, ти просто продавлюєш простір своєю присутністю, вириваєш для себе рівно стільки місця й тепла, аби не замерзнути за ніч.
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
Потрібно віддавати належне чужому безумству, адже невідомо, як ти сам за пару років будеш поводитися на людях.
Неля Венгерчукцитує4 роки тому
цьому є щось більше, ніж пригода чи цікавий випадок, пригода — це коли ти потрапляєш серед ночі до свого готельного номеру, маючи ключ, і знаходиш у своєму ліжку кількох невідомих, — це пригода, я згоден, а коли ти не маєш ні ключа, ні готелю, ні невідомих, коли ти взагалі не маєш жодної гадки, як перебути до ранку в ситуації, до якої ти по
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз