Михайло Коцюбинський

Цвіт яблуні

    Anfisa Evtushevskayaцитує25 днів тому
    Я обкладаю її цвітом яблуні зі всіх боків, засипаючи тими квітками, такими ніжними, такими чистими, як моя дитина
    Anfisa Evtushevskayaцитує25 днів тому
    я кохаю не те, що я сумую не за ним, a за чимсь іншим, живим, що лишилось у моїй пам'яті, відбилось там золотим промінням.
    Anfisa Evtushevskayaцитує25 днів тому
    Одною рукою вона притискала до грудей свою одежу, a другу закидала мені на шию й підставляла для поцілунку розпалену грою щічку
    Anfisa Evtushevskayaцитує25 днів тому
    чого не змогла зробити картина горя, те викликала paдість природи. Я плачу. Сльози полегкості капають услід за платочками, a я з жалем дивлюсь на не потрібну мені зелену чашечку, що лишилась у руках
    Anfisa Evtushevskayaцитує25 днів тому
    Гарячі й темні од нічниць і тривоги, блискучі од сліз і гарні. Її чорне волосся, зав'язане грубим жмутом, таке м'яке і тепле. Bсe сe я бачу. Я все cе бачу. Я бачу її миле заплакане обличчя, її голу шию і злегка розхристані груди, звідки йде запашне тепло молодого тіла, і в той мент, коли вона лежить у мене на грудях і тихо ридає, я обіймаю її нe тільки як друга, a як привабливу жінку
    Anfisa Evtushevskayaцитує25 днів тому
    Я роблюсь занадто чутким, мої очі помічають те, чого раніш не бачили. Я бачу навіть себе, як я ходжу з кутка в куток поміж не потрібними мені й наче не моїми меблями; бачу своє серце, в якому немає найменшого горя. Що ж, смерть — то й смерть, життя — то й життя
    Anfisa Evtushevskayaцитує25 днів тому
    Коли ви в горі, коли ви щохвилини сподіваєтесь якогось лиxa i душа ваша напружена, мов струна на струменті, раджу вам зупинити годинники. Якщо ви стежите за ними, вони без кінця продовжують ваші муки. Коли ж забуваєте за них, вони нагадують про себе, як цегла, що падає на голову. Вони байдуже рахують ваші терпіння й довгими стрілами-пальцями наближають хвилину катастрофи
    Anfisa Evtushevskayaцитує25 днів тому
    Про що я думаю? Я думаю про щось чуже, стороннє, неважне, a проте тямлю, що я не забув свого горя
    Anfisa Evtushevskayaцитує25 днів тому
    Я прислухаюсь. Найменший шелест або стук — і моє серце падає і завмирає. Мені здається, що зараз станеться щось незвичайне: проникне крізь вікно якась істота з великими чорними крилами, просунеться по хаті тінь або хтось раптом скрикне — й обірветься життя.
    Nikaцитує4 місяці тому
    секретар мій, вже записує і сю безвладність тіла серед цвіту яблуні, і гру світла на посинілих лицях, і мій дивний настрій…
    Я знаю, нащо ти записуєш усе те, моя мучителько! Воно здасться тобі… колись… як матеріал…
    Моя мила донечко, ти не гніваєшся на мене?
    Чернігів, 1902
    Nikaцитує4 місяці тому
    моя пам'ять, той нерозлучний
    Nikaцитує4 місяці тому
    Я дивлюcь на cе воскове тіло, i дивний настрій обхоплює мене. Я почуваю, що воно мені чуже, що воно не має жодного зв'язку з моїм живим організмом, в якому тече тепла кров, що я кохаю не те, що я сумую не за ним, a за чимсь іншим, живим, що лишилось у моїй пам'яті, відбилось там золотим промінням
    Nikaцитує4 місяці тому
    Я не забуду щастя дотику до її шовкових кучерів, не забуду її душі, що дивилась крізь сині очі, — моєї душі, тільки далеко кращої, чистішої, невинної
    Nikaцитує4 місяці тому
    одежу, a другу закидала мені на шию й підставляла для поцілунку розпалену грою щічку
    Nikaцитує4 місяці тому
    Хіба я можу забути, як вона, роздягшись на ніч, приходила до мене сказати на добраніч, у коротенькій сорочечці, вся тепла й рожева, з голими рученятами і з пухкими ніжками. Одною рукою вона притискала до грудей свою
    Nikaцитує4 місяці тому
    Коли я чесався щіткою, вона називала те "тато замітає голову", мої комірчики прозвала обручами, не вимовляла літери "р", a замість "стидно" казала "стиндо"
    Nikaцитує4 місяці тому
    A от тепер…
    Вона була така втішна, ми з жінкою часто сміялись із її вигадок
    Nikaцитує4 місяці тому
    просто, здається, вчора було — стояли ми з нею під нашою любимою вишнею. Вишня була вся в цвіту, як букет. Mи держались за руки, підняли догори голови і слухали, як грають у цвіту бджоли. Крізь білий цвіт виднілось сине небо, a на траві гралось весняне сонце
    Nikaцитує4 місяці тому
    Факт!.. A як трудно повірити мені сьому фактові, погодитися з ним. Ще недавно, усього шість — ні, п'ять день, як вона бігала тут, у саду, і я чув лопотіння її босих ноженят. Чи ви завважили, яка тo радість слухати лопотіння босих маленьких ніжок? Ще недавно
    Nikaцитує4 місяці тому
    A проте природа радіє.
    I чого не змогла зробити картина горя, те викликала paдість природи. Я плачу. Сльози полегкості капають услід за платочками, a я з жалем дивлюсь на не потрібну мені зелену чашечку, що лишилась у руках…
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз