С.Т. Еббі

Ми рідко пишаємося, коли залишаємось одні.

Кожна посмішка до мене, мабуть, була рідкістю. Кожна посмішка зі мною дарувалася вільно та щиро. Кожен дотик був голодним і сповненим емоцій, які вона щосили намагається показати.

Вона довіряла мені.

— Він не кохає мене так, як я кохаю його, — хрипло говорю я. — Я кохаю його досить сильно, щоб спалити світ вщент заради нього.