Олена Кузьміна

Чому він ніколи не помічав, що стеля така гарна? Біленька, потріскана, лінії — як малюнки в коміксах, що батько колись, ще до заборони номер 130, додатка до постанови 118, привозив із-за ­кордону. Усе гарне: ліжко, картате простирадло, запах брудних шкарпеток. Усе гарне. І жити так гарно…

Тео вже не пам’ятає, коли Ем Те востаннє говорив із ним нормально, а не так, як вони вигадали, коли зрозуміли, наскільки легше живеться, якщо ти тупий. Ніхто нічого від тебе не чекає, нічого не вимагає та майже і не зважає на тебе. Ти стаєш як домашня тваринка: не робиш шкоди — і вже всі тебе люблять.

Із дорослими завжди так — у них проблеми, графіки, термінові завдання, словом, усе що завгодно, крім справжнього життя.