uk

Франс де Вааль

    vaselunaцитує2 роки тому
    Еґберт Рібберінк і Дік Гаутман, два голландські соціологи, кожен із яких визначає себе як «занадто віруючого, щоб бути атеїстом» і «занадто невіруючого, щоб бути атеїстом», розрізняють два типи атеїстів. Представники першої групи не зацікавлені у вивченні власних поглядів і ще менше схильні їх захищати. Такі люди вважають, що і віра, і її відсутність — особиста справа кожного. Вони поважають вибір кожного та не відчувають потреби докучати комусь своїми поглядами. Представники другої групи рішуче протистоять релігії та обурюються її привілейованим статусом у суспільстві. Ці атеїсти не думають, що свою невіру слід зачинити в шафі. Використовуючи термінологію гей-руху, вони говорять про необхідність «розкриватися» — ніби їхня нерелігійність є якоюсь забороненою таємницею, яку вони хочуть відкрити світу. Різниця між цими двома типами атеїстів зводиться до конфіденційності їхнього світогляду.

    Цей аналіз подобається мені більше, ніж звичайний підхід до секуляризації, коли просто підраховують кількість вірян і безвірних. Можливо, колись він допоможе перевірити мою гіпотезу про те, що активний атеїзм є відображенням старої травми: що суворішим було релігійне виховання, то сильнішою є потреба виступити проти нього та замінити старі цінності на нові.
    vaselunaцитує2 роки тому
    цей слон теж впливає на них, бо що таке атеїзм за відсутності релігії?
    vaselunaцитує2 роки тому
    Проте цей слон теж впливає на них, бо що таке атеїзм за відсутності релігії?
    vaselunaцитує2 роки тому
    Догматики мають одну перевагу: вони погані слухачі. Це гарантує блискучі розмови, коли вони збираються разом, ніби самці птахів на токовищі, щоб продемонструвати самицям чудове оперення. Це майже змушує повірити в «аргументаційну теорію», згідно з якою здатність мислити розвинулася в людей не заради істини, а задля того, щоб вражати своїм розумом у дискусії.
    vaselunaцитує2 роки тому
    Люди просто вірять у те, у що хочуть вірити. Це стосується всіх релігій. Віра залежить від привабливості певних людей, розповідей, обрядів і цінностей. Вона задовольняє емоційні потреби, наприклад, дає почуття безпеки та належності до якоїсь спільноти, створює моральний авторитет. Богослів’я є в цьому випадку другорядним, а докази — третьорядними. Я згоден із тим, що те, у що заохочують повірити людей, може суперечити здоровому глузду, але атеїстам точно не вдасться переконати вірян зректися релігії, висміюючи достовірність їхніх священних книг або порівнюючи їхнього Бога з Летючим Макаронним Монстром. Зміст конкретного віровчення навряд чи повинен бути предметом для обговорення, якщо головна мета вірян — відчувати соціальну та моральну спільність. Запозичивши назву роману Емі Тан, можна сказати, що критикувати вірування — це однаково, що не дати рибі потонути: безглуздо витягувати вірян з озера, щоб розповісти, що краще їм бути на березі, де вони битимуть плавцями, доки стане сил. Вони плавають в озері не просто так.
    vaselunaцитує2 роки тому
    Авторитет переважує докази, принаймні доти, доки цей авторитет живе.
    vaselunaцитує2 роки тому
    Догматизм закриває розум, і не важливо, чого він стосується — сліпоти біблійних буквалістів щодо науки чи самовдоволення деяких атеїстів.
    vaselunaцитує2 роки тому
    Ворогом науки є не релігія. Остання набуває нескінченних форм, і є безліч вірян із відкритим розумом, які обирають і підтримують лише певні частини своєї релігії та не мають жодних проблем із наукою. Справжній ворог — це спроби поставити догму на місце думки, рефлексії та допитливості.
    vaselunaцитує2 роки тому
    Погодившись із тим, що вірою керують цінності та бажання, можна відразу помітити не лише її велику відмінність від науки, а й дещо спільне, адже наукою не настільки керують факти, як вважають. Зрозумійте мене правильно, наука створює великі результати. Їй немає рівних, коли йдеться про розуміння фізичної реальності, але часто наука, подібно до релігії, ґрунтується на тому, у що ми хочемо вірити. Науковці — це люди, а вони часто керуються тим, що психологи називають «упередженням підтвердження» (ми любимо докази, що підтримують нашу точку зору) та «запереченням відхилення» (ми недооцінюємо докази, що підривають наші погляди). Систематичний опір науковців новим відкриттям ще в 1961 році став темою однієї зі статей на сторінках знаменитого журналу «Science», редакція якого додала до неї пустотливий підзаголовок: «Походження цього опору ще потрібно вивчити за відповідними релігійними й ідеологічними джерелами»14.
    vaselunaцитує2 роки тому
    Неважко зрозуміти, як тілесні зв’язки допомагають емпатії. Коли ми спілкуємося з засмученою людиною, то переймаємо сумний вираз обличчя та згорблену поставу. Ми можемо навіть поплакати разом. З іншого боку, якщо ми розмовлятимемо з бадьорою, веселою особою, то невдовзі самі почнемо сміятися і зрештою почуватимемося щасливими
fb2epub
Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз