Федір Достоєвський

Я мигцем глянув на неї: вона була премиленька й брюнетка — я вгадав; на її чорних віях ще блищали сльозинки недавнього переляку чи попереднього горя,— не знаю. Але на губах уже яскрі.ла усмішка. Вона теж глянула на мене спотайна, злегка почервоніла й понурилась.