Федір Достоєвський

Я мигцем глянув на неї: вона була премиленька й брюнетка — я вгадав; на її чорних віях ще блищали сльозинки недавнього переляку чи попереднього горя,— не знаю. Але на губах уже яскрі.ла усмішка. Вона теж глянула на мене спотайна, злегка почервоніла й понурилась.

бо всім уже все відомо, і все таємне стає явним;

Через те й п'ю, що пияцтво жалість і співчуття в мені будить... П'ю, бо сугубо страждати хочу!