Мені б рідна хата. А в хаті — війна. Не дає дихати, думати, мріяти, будувати нові стежини-шляхи, щодня вигризає з мене життя по крихті жахами телевізійних новин: один убитий, троє, восьмеро. Потім знову — один. Лише один. Маю радіти?
Хіба воля буває чистенькою, як відпрасований фрак? Коли це воля пахла парфумами? Тільки потом… Чому ж ти, Боже, не дав, щоби тільки потом. Не кров’ю…
зовнішні ознаки успіху ніяк не підтвердження внутрішніх чеснот
Варто було втратити ногу, аби знайти голову.
Будь-які перемовини в кінці будь-якої війни — це, по суті, торги з пам’яттю.
Що таке щастя у часовому вимірі? Мить, година, ціле життя? А яким є щастя за емоційними відтінками? Є щастя тривожне, тихе, бурхливе, несподіване, зле чи моторошно-збуджуюче, наче перед погибеллю? Що є щастям у плані наслідків? А у плані перспектив?
Війна — це не лише про смерть… — мовив врешті. — Це про жорстокість, безглуздість, корисливість. І обман.
Яка ж Україна без села? Це ж ніби людина без руки чи ноги.
Свідок — омана про непричетність.
Свідок — омана про непричетність
fb2epub
Перетягніть файли сюди,
не більш ніж 5 за один раз