Ярослав Мельник

«Кого з нас цікавить, що відчуває тварина? Жахлива прірва, що розділяє поняття “людина” і “тварина” — суто мовна. Мова — дзеркало нашої свідомості: одночасно вона і формує цю свідомість. Але хто звільнився від смертельних обіймів мови, тому ясно, що насправді не існує ніякої прірви. Фізичні задоволення та невдоволення, радість, страх і навіть надія — все це рівною мірою властиве як “людині”, так і “тварині”. Тоді на якій підставі ми перетворили “тварин”, фактично, в речі? Ми холоднокровно відводимо тварину в кут і перерізаємо їй горло, не слухаючи, як вона кричить у муках (­завжди кричить: але ж ми оглухли!). Чим ми тоді відрізняємося від фашистів, які не звертали уваги на “людські” муки? Яка різниця, хто страждає, хто відчуває біль і жах? Головне, що є той, хто це відчуває.

Кожна мука (а не тільки мука “людини”) — не марна, а досягає його вух. Якщо не ми, то хтось жаліє того, хто страждає, хтось незримо перебуває з ним у його пекельному фізичному болю і в його жаху. Когось сягають ці крики.

Ми бачимо по собі, як важко повірити в те, що ти ніякий не святий, а страховисько — людоїд, убивця... Людина воліє пожирати життя собі подібного і мати при цьому абсолютно спокійну со­вість.