Іларіон Павлюк

Видовище було достоту дике — священик у рясі курить гашиш на поминках!

Проблема в тому, що минулого свого він геть-чисто не пам’ятає. Якщо ви вирішите вбити його, він навіть не зрозуміє, за що. А якщо ви скажете йому — не повірить, — так глибоко сягають корені його безпам’ятства».

священик у рясі курить гашиш на поминках!

Томаш — це моє друге я. Гірша його частина. Без жалю, без совісті, без берегів!

Кажуть, людині без минулого немає жодної винагороди і в майбутньому.

Тому що Вій не може увійти в коло, накреслене білим!

Що ти робиш? — запитав я.
Він перестав їсти і повернув до мене своє лице.
— Хіба в тебе очі теж заплющені? — запитав він.
— Але ж це — твоє серце! — здивовано мовив я.
— О! Люди теж весь час їдять власні серця! Хіба ти не знаєш? Ви називаєте це совістю.

І вперше відтоді, як я кинув жменю вологої землі в могилу найріднішої людини, біль наче відступив на декілька кроків і тепер делікатно принишк осторонь.

— О! Люди теж весь час їдять власні серця! Хіба ти не знаєш? Ви називаєте це совістю

Ти дуже гарна, — сказав я. — Надто коли сердишся.