Янґ Пуебло

сподіватися на те, що хтось інший розв’яже за нас усі наші проблеми й подарує нам щастя, якого ми так прагнемо, — це так само, як сподіватися, що ми зможемо побачити світанок, не розплющивши очей. це як просити у ріки напитися, не зачерпуючи долонями води. іншому не дано розгадати загадку, котра була створена спеціально для нашого розуму. всесвіт намагається просвітлити й наснажити нас, і єдина цьому рада — зробити нас самих нашими найбільшими цілителями.

те, що хтось припустився одного разу помилки, ще не означає, що він тепер буде неправим завжди.

три речі роблять життя важчим:

коли не любиш себе
відмовляєшся рости
не відпускаєш

творячи подобизни себе,
далекі від правди,
образи, яких я набував
зважаючи на тих, хто навколо

нашарування, що приховували
глибинний тан сум’яття
поміж браком певності,
болем, якого я не розумів, та
занепокоєнням, що приходить
від спроб достукатися до інших у пошуках

коли ми втрачаємо зв’язок
із власним болем
ми припиняємо рости

коли біль
керує нами
ми припиняємо рости

свобода означає вдивлятись у біль
відпускати його
і рухатись далі уперед

оли тіло втомлене
розум буде шукати
причини для неспокою

коли тіло втомлене
розум буде шукати
причини для неспокою

чесний я зі собою?

чи даю я собі простір для зцілення?

чи достатньо я співчутливий та терплячий до
себе коли мені не вдається досягти бажаного так
швидко як хотілося б?

чи роблю я все що потрібно щоб досягти успіху?

айбільшим дарунком
печалі для мене
став поштовх
до змін

я не хочу
змінити минуле

воно зробило мене
тим ким я є сьогодні

я лиш хочу
вчитися в нього
і жити інакше