Інґмар Берґман

Я повинна була стати йому матір’ю, а він насправді міг залишитися дитиною. Моєю дитиною. Моєю єдиною дитиною. Йому завжди треба було знати, де я і про що думаю. Я почувалася ніби у в’язниці, в’язниці почуттів.

Коли людина терпить тяжку муку, коли вона у безвиході й не знає, як собі зарадити, тоді добре піти до причастя та отримати розрішення покласти свою ношу перед серцем Господа.

у зізнанні є щось руйнівне й остаточне

почуття та свідомість осягають незворотну жорстокість любовної зустрічі

звинувачує ані себе, ні когось іншого, не впускає ні Бога, ні вірність до темряви своєї розгубленості

ми змарнували капітал нашої любові.

у мене тепер більше терпіння. І до Генріка я стала добріша. Нам із ним тепер краще — краще у всіх значеннях. Я можу бути з ним ніжною та люблячою

існує можливість, що завдяки правді Генрік дозріє до кращого життя

Він здається, якщо можна здатися. Він утікає, якщо є можливість утекти

між нами існує свого роду приязна дружба, яка й тримає нас разом.