Джек Лондон

— Оце то так! — вигукнув Генрі за півгодини, побачивши з перевалу, куди вивела їх стежка, ще вищі верхогір’я. — Хай тобі біс! Ці хлопці в мішковині не такі вже й дикуни. Дивись, Генрі! Вони семафорять! Глянь на це дерево й на те велике по той бік провалля! Бачиш, як рухається гілля?

«Духом у пляшці» Стівенсона та «Шагреневою шкірою» Бальзака

Молодому хлопцеві самому варити собі на гасниці й відкладати гроші, день працювати, а вночі вчитися, вічно працювати й ніколи не погуляти, не розважитись, навіть не знати, що таке розвага! Звісно, що ті тридцять тисяч йому прийшли запізно.