Олесь Гончар

Народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська. Закінчив семирічку у сусідньому селі, Харківський технікум журналістики. З 1937р. активно починає друкуватися у періодиці. У 1938р. вступає до Харківського університету. Приймав участь у війні як сержант-мінометник. Зокрема у битві за Київ на річці Рось. Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті. Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР. У 1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик. У 1959–1971р. очолював Спілку письменників. Відроджував українську культуру, мову та націю. Помер 16 липня 1995р. Творчість: повість «Стокозове поле», роман «Людина і зброя», книжка «Фронтові поезії», роман «Прапороносці», повість «Земля гуде», новела «За мить щастя», збірка «Новели», повість «Микита Братусь», роман у новелах «Тронка», роман «Собор» та інші.
роки життя: 3 Квітня 1918 14 Липня 1995

Цитати

b4313358806цитує2 роки тому
Я…

Він дивився на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
— Дарма ти себе уявляєш пупом,
На світі безліч таких, як ти. —
Він гримів одержимо і люто,
І кривилося гнівом лице рябе,
Він ладен був мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.
Не стала навколішки гордість моя…
Ліниво тяглася отара хвилин…
На світі безліч таких, як я,
Та я, їй богу, один.
У кожного Я є своє ім’я,
На всіх не нагримаєш грізно,
Ми — не безліч стандартних «я»,
А безліч всесвітів різних.
Ми — це народу одвічне лоно,
Ми — океана вселюдська сім’я.
І тільки тих поважають мільйони,
Хто поважає мільйони «я».
b3946875114цитує2 роки тому
— Що ти говориш! Нічого ти не руйнував, — гамувала його мати.
— Всі ми руйнуємо, — кипів син. — І я, і ти, і він, — мав на увазі на батька. — Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо... Руйнуємо своєю байдужістю!
Obloko Obletchkoцитує2 роки тому
Але ж бо й донька його Мирослава була дівчина, якої пошукати. Не кажемо вже про її уроду й красу, ані про її добре серце — в тім згляді багато її ровесниць могло стати з нею нарівні, хоч і небагато могло перевищити її. Але в чім не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами. Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі, що виховання її було мужеське і що в тім прегарно розвиненім дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задоволити її палку натуру, привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралась вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову, — той довіку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, — тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя, так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов.

Враження

alionazotsділиться враженням7 місяців тому
👍Раджу

b1589656331ділиться враженням10 місяців тому
👍Раджу

wsmnuuділиться враженнямторік
🔮Мудра
💞Романтична
😄Весела
👍Раджу
🐼Добра

  • Олесь Гончар
    Собор
    • 294
    • 240
    • 4
    • 20
    Книжки
  • fb2epub
    Перетягніть файли сюди, не більш ніж 5 за один раз