Тара Шустер

ДЯКУЮ ТОБІ, ІНСТАГРАМ! У мене до тебе двозначні почуття (ти крадеш у мене забагато часу), та якби я весь час не фоткалася, чорт забирай, я б не пам’ятала всіх дат на шляху до турботи про себе. Знаєте приказку: «Якщо щось не зафіксовано на інста, воно взагалі не береться до уваги»?

Для тебе.
На твоєму шляху.
Будь готова дати жару.

Частина тебе — здорова. Саме та частина тебе подзвонила мені й попросила про допомогу. Здорова частина тебе прагне жити й сяяти.

Збоку видається, що я мала ідеальне дитинство, все таке білене-мазане, а мама і тато повністю мене підтримували й жодна хмаринка ніколи не пролітали над нашим домом. Певним чином так воно й було. Я мала привілеї. Відвідувала приватну школу, вчилася на відмінно (досі розраховуюся за студентську позику, щоправда, ауч!), у мене був дах над головою, а на столі завжди свіжа їжа. Та водночас в дитинстві батьки здебільшого мене або емоційно ігнорували, або ображали. Поруч не було людей, здатних мене виховувати, а надто — показати, як правильно дорослішати.

Думаю, нас таких багато. Людей, у яких не було АЖ ТАКОГО ПАСКУДНОГО ДИТИНСТВА, людей, у яких воно було «непогане», та попри це, вони постійно плачуть кожен у своїй комірці на робочому місці.

Згаяла роки на те, щоб створити дорожню карту емоційного видужання, й зараз, я певна, можу запропонувати вам рятівні поради про те, як дбати про себе і не ставитися до свого розуму й тіла, наче до палаючого людиноподібного сміттєвого бака.

Натомість мене кидали сам на сам із цими підозрами як із доконаним фактом. І хоч мене ніколи не залишали в школі на другий рік, я повірила мамі, що зі мною щось сильно не так, і проживала життя у страхові, що інші якимось чином про це дізнаються і якось мене за це покарають. Чи стане цей рік роком, коли мене викриють і виженуть зі школи? Чи стане цей урок правопису днем, коли нарешті всі виявлять мою тупість?

«Чи ваші батьки сваряться зараз частіше, ніж зазвичай?» А зазвичай це скільки? Вони просто сваряться увесь час.

Я суперово виживала, але й суперово гальмувала із власне життям.

один зі стажерів запитав, який був його перший «великий прорив». І Джон дуже швидко та дуже впевнено відповів: «Ніяких великих проривів не існує. Є лише серія крихітних, маленьких передихів. Секрет у тім, щоби максимально викладатися, а тоді відриватися на повну під час кожного маленького перепочинку»