«Добре!», тисне Дмитрові руку і задумано додає: «Але твої батьки мають переписати на мене все рухоме і нерухоме». Дмитро видихає і щасливо дивиться на неї. Анна присідає на хвилинку біля нього, потім встає, поправляє спідницю і, дивлячись на куполи церкви, говорить знову: «Бо ти що собі думаєш – до цього мене сорок старост сватали і жодному я не погодилась».