Особливої пильності й уваги потребували «таємні вороги» радянської влади:
— офіцери, унтер-офіцери й рядові вояки білих організацій та армій, петлюрівських військ, члени різноманітних повстанських з'єднань і загонів, що активно боролися проти більшовиків (сюди ж входили і вже амністовані особи);
— колишні цивільні службовці міністерств і місцевих управлінь білих урядів, армій Центральної Рада, гетьманської державної варти та ін.;
— служителі релігійних культів: єпископи, священики православної й католицької церков, рабини, диякони, церковні старости, регенти церковних хорів, ченці та ін.;
— торговці, крамарі, непмани;
— колишні землевласники, великі орендарі землі, заможні селяни (які раніше використовували найману працю), заможні ремісники, власники промислових підприємств;
— особи, котрі мають серед своїх найближчих родичів когось, хто в даний момент перебуває на нелегальному становищі або опирається владі зі зброєю в руках у складі антирадянських загонів;
— чужоземці (незалежно від національності);
— ті, що мають родичів або знайомих за кордоном;
— члени релігійних сект і громад (особливо баптисти);
— науковці й фахівці старої школи, надто ті, чия політична орієнтація не виявлена до сьогоднішнього дня;
— особи, попередньо засуджені або запідозрені в контрабанді, шпигунстві тощо.
Судячи з переліку, «підозрювалася» дуже значна кількість населення України. До цього можна додати ще таке:
згідно із доповіддю П. Стучки про діяльність Верховного суду РСФРР у 1923 р., 67 % усіх розстріляних за вироками судів того ж самого року становили селяни…